Багато хто з ратнівчан бачив передачу «Таємниця ДНК-2021» «Дочка наркоманки шукає свою сестру», яка транслювалася по телебаченню 9 лютого. Думаю, всі пройнялися до душі непростою долею дівчинки-сироти Діани з Волині, яка нині мешкає у Польщі і яка за допомогою цієї передачі аж у Франції знайшла рідну сестру, якої ніколи не бачила і навіть не була добре впевнена, що вона насправді існує. Окрім того, дізналася правду, хто ж її батько. Багатьох, особливо мешканців Датиня та сусідніх сіл, зацікавила ще й постать знайомої жінки, яка була на передачі як єдина рідна душа, неофіційна опікунка Діани. Це наша землячка, Валентина Чабановська, уродженка села Датинь. Валентина була присутньою не лише на цій передачі разом з дочкою Оксаною, а й на весіллі Діани у Польщі, а її дочка Тетяна є хрещеною мамою донечок Діани. Вони, їхня сім’я, для Діани є найближчими, найріднішими людьми у цілім світі, хоча між ними ніяких родинних зв’язків немає. Вони просто чужі люди, зовсім чужа сім’я, яка стала рідною для дитини із сиротинця, в якої чимало рідних по крові людей, але всі вони від неї відвернулися і не хочуть знати. Навіть тепер.
Валентина – сильна характером, вольова жінка, та в її серці знайшлася «слабинка»: допомогти іншим. Долею Діани вона опікується вже більше 15 років. Діана ще й зараз, проживаючи у Польщі, маючи хорошу сім’ю, за порадою телефонує до «мами Валі» з Датиня. Чужа дитина до чужої тьоті. А світ і тримається на добрих, милосердних і чуйних людях!

«Дочка наркоманки шукає свою сестру»
Якщо коротко про долю Діани, то вона донька наркоманки з села Тарасове, що під Луцьком, яка померла від передозування наркотиками. За наркотики сидів у тюрмі і рідний батько, і хоча зараз він на волі, та ні тоді, ні нині кровна дочка його не цікавить. Хоча Діана, бувало, до нього телефонувала. Він не переймався, як жила його рідна кровинка у дитячому будинку без мами і тата, чи мала до кого прихилитись, поплакати, знайти втіху і любов. Йому байдуже. Він навіть на передачу за участю рідної донечки, яка вирвалася із нужди і стала на ноги, не приїхав. Не захотів...
Дівчинка зростала у сиротинці, маючи велику родину по маминій лінії, рідних дядьків і тіток, одна з яких навіть не мала власних дітей, але від Діани відмовилися всі. Вона була дитиною, нікому не потрібною. До 5-ти років зростала у бабусі, від якої ще зовсім малою почула, що у неї є сестричка. І більше нічого. Ніяких документів про її народження і де вона, не було. З мрією віднайти хоч одну споріднену душу й жила. Два тижні тому вони зустрілись. Рідні сестри по маминій лінії. Журналісти передачі «Таємниці ДНК» віднайшли її аж у Франції. Багато років тому дівчинку з Луцького будинку маляти забрала добра і милосердна француженка, яка ще раніше із українського сиротинця всиновила сина. Удочерила й малу Анну, навіть знаючи, що мама у неї була наркоманкою, що дівчинка, можливо, навіть не ходитиме. А та дівчинка виросла, пішла, вчиться і стала справжньою красунею, та, як і Діана, вона також жила мрією знайти сестру. У документах, які названа мама привезла з України, був лист-розписка рідної мами про те, що вона забере її із дитбудинку через рік. У тій розписці була й інформація, що у Анни є старша сестра…

Вони зустрілись через двадцять один рік – саме стільки літ українці-француженці Анні. Такі схожі. Здається, непотрібна й ДНК, й так зрозуміло, що вони сестри. Але якби не ДНК, якби не ця передача, дівчатка не знайшли б одна одну ніколи. Більше всього, що так. Діти-сироти з України. Одна у Польщі, інша – у Франції…
«Тьотю, можна я вас буду називати мамою?..»
Валентина Чабановська проживає у Ковелі. Вона має власних діток, три донечки. Їздила на заробітки у Польщу. Дівчатка мали гарний одяг, який, як підростали, не знаходив собі місця. Отож, зібравши добротні дитячі речі, накупивши ще й смаколиків, сімнадцять років тому Валентина Василівна вперше подалася в сиротинець, що був тоді неподалік від Ковеля. Маленька, пухкенька і навіть чимось подібна на одну з її донечок, дівчинка «прикипіла» до чужої, зовсім незнайомої жінки. І потім, скільки Валентина не приїжджала у сиротинець, Діана вважала, що вона приїхала саме до неї, й інших дітей навіть відштовхувала, коли ті хотіли присісти біля Валентини: «Вона приїхала до мене!». Отак і почалося знайомство і життя дитини-сироти під опікою нашої землячки.
Валентина дівчинку постійно забирала до себе на вихідні, на канікули, навіть у Датинь, куди із сім’єю їздили провідати, погостити у своїх батьків, до сестри Надії Мельник, директора НВК села Датинь. Вчила готувати, прибирати, вчила жити… І, що б з дитиною не сталося, що б її не турбувало, всім переймалася...
Під час передачі «Таємниця ДНК» було помітно, що Діана добре не дочуває на одне вухо.
— Вже, коли Діана підросла, вона самостійно приїжджала до нас. А на одні вихідні не приїхала, — розповідає Валентина Василівна. – Я до неї зателефонувала і вона сказала, що болить вухо. На наступні вихідні дівчинка знову не приїхала, вухо продовжувало боліти, ще й «тече з нього якась рідина»… Я хутчій до неї і до лікаря. Діагноз: отит. Я тоді Діану забрала додому і лікувала вдома за рецептом лікаря.
Як розповідає Валентина Василівна, вона неодноразово телефонувала до її рідних, аби хоч навідувались до племінниці у сиротинець, цікавились її життям, щоб хоча би інколи забрали її до себе на канікули. Та ні до кого не могла достукатись. До рідних телефонувала і сама Діана, а потім уже й перестала… Неодноразово Валентина Василівна їздила у рідне Діанине село Тарасове, де вона успадкувала частину бабусиної хати. Змушена була звертатися до працівників сільської ради, аби допомогли Діані зі спадком. Дівчину у ту хату навіть не пускали рідні. Та чужа жінка добилася кімнату для своєї опікунки, рідний дядько, який також успадкував частину тої хати, мусив «здатися». У тій кімнаті частково вже був зроблений ремонт, за який потрібно було віддати 5 тисяч гривень. Їх довелося «вибивати» у адміністрації сиротинця, яка опікалася банківським рахунком Діани. Валя зі своїм зятем поклеїли шпалери, допомогли дитині умеблювати кімнату. І отаким чином власне житло, власна кімната в дівчини вже була.
Як жити, де на шматок хліба заробити, Діана за порадою зверталася до Валентини. Просила ради-поради і на поїздку до Польщі, аби заробити трохи грошей. А потім дзвінок: «Я вагітна». Валя говорить, що тоді була в шоці: що робити, як далі дитині жити?! Та трохи вгомонилась, коли почула від Діани, що батько її дитини, а з'ясовалося, що це була навіть двійня, не відмовляється від неї. Але Валентина не могла всидіти, навіть телефонувала у Польщу до майбутньої Діаниної свекрухи, аби розпитати, які плани, які наміри, чи не викинуть Діану зі свого життя. Заспокоїлась. Почула розуміння жіночки, яка є досить доброю і милосердною людиною і до Діани ставиться з материнською любов’ю й до сьогодні.
Валентина Василівна була за маму для Діани і на її весіллі у Польщі. Пригадує, що поляки дивувались, як так, у нареченої немає мами, аж тут є, приїхала. І їй довелося розповідати всім, що вона зовсім чужа жінка для дитини, доля якої їй не байдужа, що вона є просто названою мамою для неї. Добре, що знала польську мову. А коли Діана народила близняток, за хрещену взяла Валіну донечку Тетяну, яка і їздила зі своєю сестрою Людмилою до неї у Варшаву.
Діана після заміжжя вже тричі бувала у Ковелі, у названої мами, приїжджала з донечками, чоловіком і свекрами. Їздить і у рідне село Тарасове, до дядька, не на гостину, а з гостинцями…
— Діана телефонує часто, і я до неї також. Цікавлюсь, як життя, як здоров’я, а вона, розповідаючи, заодно і поради питає… Бо хоче жити щасливо, хоче, щоб щасливими були дітки, і каже, що саме в сиротинці навчилася любити сім’ю і, що б не сталося, любити і турбуватися про власних дітей.
А тим часом рідний батько Діани живе-поживає, і вся рідня також, яким байдужа доля донечки та племінниці.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ