У 90 літ 20 кілометрів пройшла бабуся навколо села з молитвою за мир


у 90 літ 1 у 90 літЮхимія Федорівна Матвіюк — одна з найстаріших жительок села Жиричі. У червні їй виповнилося 90 років. Але вона з усіх старожилів села найбільш енер-гійна і завзята бабуся.

На Трійцю, третього дня, Юхимія Федорівна взяла участь у церковній ході односельчан навкруги села — православні таким чином здійснюють молитву за мир і спокій, благополуччя у селі та в цілому в Україні. Такий духовний захід у Жиричах, як говорила бабуся, проводять втретє.

— МЕНІ Й НА ДУМКУ НЕ СПАДАЛО, ЩО МОЖУ ПРОЙТИ СТІЛЬКИ КІЛОМЕТРІВ, —

із радістю і гордістю за себе говорить бабуся.

— Того дня я була у церкві. Люди зібралися обійти село. Взяли ікону Божої матері, хоругви і з молитвою рушили. А мені так хотілося піти, але ж думаю, за декілька днів буде 90, то куди мені, такій старій, ще йти? До дочки метрів триста, то не кожен раз піду, бо, здається, далеченько. А тоді спробувала на місці потупцювати ногами (бабуся продемонструвала, як це зробила), відчула, що ворушаться так якби й добре. Думаю, пройдуся хоч трішки. І батюшка Михаїл благословив. Тож пішла. Йду та йду, ще й не остання серед усіх, і втоми не дуже відчуваю. Думала, що пройдуся до місця першого перепочинку і повернуся. А там сусідка моя з іконою йшла, каже, візьміть ікону, приклоніться до неї і побачите, що дійдете. Я так і зробила. Дійшла й до місця другого перепочинку. Знову до іконки приклонилася і далі пішла, хоча вже й важче було. Аж не віриться, що стільки кілометрів пройшла. І до церквички зайшла. На коліна всі повклякали з молитвою. І я вклякла. Ікону, ту, що брали в дорогу, над нами усіма пронесли.

Бабуся розповідала із таким захопленням, що аж очі світилися. І все нагадувала, скільки ж то їй років. А далі повідала, як закінчився для неї той день.

— Ви знаєте, прийшла додому із церкви, і ноги не боліли, і голова не боліла. Напилася водички, помилася, бо ж дорога, пилюка, і прилягла. А полежати ніяк не вдалося. Треба ж город підливати. То ще десять відер води з колодязя витягла і полила огірочки, кабачки, іншу городину. Курочок випустила, попасла їх трохи. І нічого не боліло! На другий день моркву взялася полоти. Аж приходить дочка, та, що далі від мене живе, вона здивувалась, що я працюю, що не лежу, бо вже думала, що я геть нікудишня після такої ходи. І всі інші дивувалися. А я себе, повірте, набагато краще, здоровіше почуваюся після ходи.

ЯК ТІЛЬКИ ПІШЛА НА ПЕНСІЮ, ЖОДНОЇ СЛУЖБИ У ЦЕРКВІ

НЕ ПРОПУСТИЛА

Юхимія Федорівна — глибоко віруюча людина. Хоч і сиві літа, та до церкви щосуботи, щонеділі поспішає. Каже, що у селі майже всі до церкви ходять. А їй дорога до Божого храму не така вже й далека. Ще поки молодшою була, то рідше ходила, бо не було часу – і робота, і діти, і господарство. А як пішла на пенсію, то щоразу, що-свята вона у церкві. Встане зранечку, наварить борщу, приготує ще щось поїсти, і до церкви. А вже з церкви повертається разом з дітьми. Це як добрий звичай — щоразу після служби до мами дітям йти. І бабуся шанує своїх найближчих людей. Її діти та внуки кажуть, що такого смачного борщу, як мама, вони не зварять. І вареників наліпить, на пару їх приготує, що завгодно зробить. Любить куховарити і шанувати дочок та синів, внуків та правнуків.

А має бабуся 7 дітей, 21 внука, 27 правнуків та 2 праправнуки. Знає всіх, як звати, хоча, зізнається, тих, що далеко, може переплутати, призабути, а домашніх, що поблизу, то не зіб'ється, добре знає, чиї діти, як їх звати і скільки їм років.

— До мене завжди діти приходять, приїжджають. Напевно, у селі не знайдеться жодної мами, щоб так діти провідували. І то не тільки я так говорю. А й сусіди, інші відзначають це. Тут, у Жиричах, дві дочки і син живуть. А на моєму подвір'ї внук і внучка побудувались, поряд живуть із сім'ями. То такого дня немає, щоб до мене не за-йшли. І ви знаєте, поважають усі мене. Мої сини і внуки ще біля мене поганого слова не сказали…

ВСЕ ЖИТТЯ У ПРАЦІ…

Юхимія Матвіюк весь свій трудовий вік на фермі пропрацювала, дояркою була тридцять шість років. Та ще й передовою. Говорила, що ночей недосипала, разом із сусідкою йшла на ферму з мішком та й у силосну яму хутчій. Наносять силосу коровам, нагодують їх – і молока більше надоять. А начальство все дивувалося, чому в інших доярок корови ревуть, а у них — ні. Та жінки мовчали про своє нічне догодовування худоби. А бувало, говорила Юхимія, що і вдома, щоб чоловік не бачив, сіна вкраде для теляток та й понесе на ферму. Любила худобу і не любила, коли вона голодною була.

— У мене семеро дітей, але свекруха їх гляділа, бо ж я на роботі та й на роботі. А коли діти підросли, то допомагали мені на фермі весь час. Повиростали і всі трудяги, начальничків немає, хоча мій чоловік весь час начальничком був. Тепер мені хочеться дітям допомогти, ще й покомандую деколи ними, насварю, якщо є за що, скажу, що робити потрібно. Слухають мене і поважають.

… І ЖОДНОГО РАЗУ — У ЛІКАРНІ

— Хоч і важко вік прожила, але почуваюся нормально. Ну, не геть здорова, бо вже слабо чую і слабо бачу, але не скаржуся на життя. Я жодного разу за стільки літ у лікарні не була, тільки два рази, коли народжувала. А п'ятеро діток родила вдома, найстаршу дочку — то в дорозі, не встиг чоловік коником довезти до лікарні, бо ж того дня ще у Брест їздила торгувати, ледве доїхала. А була зима. Головку дитинка простудила. То з місяць у лікарні були.

Поцікавилася в бабусі, чи приймає тепер якісь таблетки. Відповіла, що ні. Лише коли у дорозі, у машині їде, недобре їй стає, і тоді лікується, приймає таблетку. То і все її лікування. У чому ж секрет міцного здоров'я і довголіття, бабуся не знає. Каже, що, напевно, через те, що все життя у русі.

До останнього бабуся Юхимія тримала ще поросят, років два тому як перестала, бо діти насварили, а зараз тримає лише курей. Та ще сіє, садить і дітям у роботі допоможе. А два роки тому то ще й доріжки ткала, верстат сама встановила і дітей навчала цієї нехитрої ткацької науки.

Саме за роботою і застала я Юхимію Федорівну. Вона якраз перебирала картоплю. Маленька, чистенька і така приємна, позитивна бабуся. І дуже вже жвава. Навіть у розмові. Говорила, а очі світилися радістю, задоволенням від життя.

— А що тепер жити?! Добре, аби лише здоров'я. А роботи я не боюся, і без роботи не можу. Ось і зараз сказали мені, що з газети приїдуть, а я якраз бульбочку перебирала. Скоренько встала, помилася, переодяглася і жду. А тоді думаю, а, може, ввечері приїдуть, може, завтра? Скільки ж я буду ждати?! Пішла й обернула сіно, щоб просихало добре, а далі дивлюся, у сусіда трава ще раніше від моєї скошена, а не перевернута, тож і йому перевернула. А потім знову стала картоплю перебирати. Без роботи не можу…

А насамкінець нашої розмови бабуся попросила: «Ви ж не забудьте, напишіть, що з іменинами мене батюшка привітав, просфору дав і ікону подарував. І діти всі до мене поприїжджали. Всі внуки і правнуки. Зранечку ми пішли до церкви, діти молебень за здоров'я моє замовили, а далі до мене, до хати пішли. Більше п'ятдесяти чоловік було. А квітів надарували!»

Юхимія Матвіюк розповідала про життя з таким ентузіазмом, з таким позитивом, що, здається, і не втомилася роками, і сприймає світ у всій його красі.

… І в 90 життя триває і по-своєму прекрасне. Тільки бачити це, відчувати потрібно. І цінувати, втішатись, радіти, що Бог життя дає.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

с. Жиричі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>