У рідні Заброди до бать-ків щоразу поспішає під час відпустки Геннадій По-ліщук, який сімнадцять років із своїх тридцяти дев’яти стоїть на захисті рідної країни – служить у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Збройних Сил України, яка базується у Львові. Службу проходить на посаді заступника начальника відділу штабу бригади. З професійного огляду на воєнні події сьогодення каже, що шляху для відступу нема, потрібно брати приклад із тактики провідних країн НАТО.

— З початку АТО як такого нормованого робочого дня немає – частина військовослужбовців знаходиться у пункті постійної дислокації, а інша — у зоні АТО, — розповідає кадровий військовий Геннадій Поліщук. -  Хоча, на превеликий жаль, маємо нагороджених державними відзнаками посмертно, та настрої десантників позитивні, майже всі військовослужбовці бригади мають досвід ведення бойових дій. Почали брати участь у бойових діях на Донбасі мало не з першого дня і дотепер. Тримали оборону Луганського аеропорту з квітня по вересень 2014-го року. Підрозділ бригади брав участь у штурмі міста Слов’янськ. Наш командир бригади, полковник Андрій Ковальчук — родом із Волині, із сусіднього Любешівського району, завжди попереду і є для нас усіх прикладом мужності та відваги.

— Що ж послугувало такому вибору професії? Як знаю, батьки до військової справи ніякого відношення не мають.

— Мама Євгенія Фадеївна працювала медиком, а тато — Степан Феоктистович – вчителем фізкультури. Тепер вони на заслуженому відпочинку. Мене, сестру, яка живе із сім’єю у Луцьку, та внуків завжди з нетерпінням чекають, турбуються. А мій двоюрідний брат – військовий і завжди був взірцем для мене. Гостросюжетний фільм «У зоні особливої уваги» про навчання радянських десантників відіграв свого часу позитивне ставлення до військової справи. Тож дитяча романтика стала дійсністю та моїм повсякденним життям.

— Свою сім’ю ще не створили, чи перш за все чоловічий обов’язок перед країною?

— Саме так. Із 1999 року у Збройних силах України і виходить, що за ці роки змінив п’ять місць служби. Служив на контрактній основі у місті Павлограді Дніпропетровської області, де півроку проходив навчання за спеціальністю,тоді був направлений у військову частину м. Острог на рік, згодом військова частина направила мене у вищий військовий заклад –   Київський військовий інститут телекомунікації та інформатизації, де навчався шість з половиною років. Закінчив і вище пішов за фахом. До 2003 року був у військовій частині м. Хирів Львівської області у 80-бригаді ВДВ, а звідти бригада у повному складі була переведена у Львів, де й проходжу службу і проживаю дотепер.

— Дякую за розмову і нехай береже Вас Бог.

Леся ГРІНЧУК