ВІЙНИ В ІРАКУ ТА НА СХОДІ УКРАЇНИ У ДОЛІ ЛІКАРЯ-КАРДІОЛОГА АНДРІЯ ЗАХАРКІВА

захарків1Йому завдячують життям військовослужбовці, хоча у дитинстві мріяв бути інженером

На службових сходинках лікаря-кардіолога центральної районної лікарні Андрія Зіновійовича Захарківа був як кар’єрний зліт, так і падіння. Військові конфлікти в Іраку та на Сході України стали значним відбитком у його біографії. Має чимало відзнак та нагород, які, як зазначає, не мають для нього надто важливого значення. Найважливіше те, що військовослужбовці не забувають — телефонують, цікавляться життям-буттям та діляться пережитим. Про свою буденну роботу Андрій Зіновійович не любить розповідати. Але якщо береться за якусь справу, то намагається не тільки її виконати на відмінно, а й довести до завершення. Зізнається, що так його з раннього дитинства виховували батьки та вчителі. Про Андрія Захарківа, як про поміркованого лікаря, який врятував не одне людське життя, Людину з великої літери, який заряджав солдат у зоні АТО оптимізмом і використовував при цьому армійські примовки, відгукнувся завідуючий клубом с. Річиця, учасник АТО Руслан Миронюк. Він проходив службу у 24-й бригаді, де Андрій Зіновійович був начальником медичного пункту батальйону. Саме завдяки тому, що Андрій Зіновійович правильно поставив діагноз Руслану і, не зволікаючи, направив його у госпіталь, сьогодні він живий та працює у рідному селі.

— Після восьми класів навчання у Ратнівській школі поступив у Ковельське медучилище. По закінченні трохи працював на ФАПІ у Лучичах, — розповідає Андрій Зіновійович. — Та на цьому не зупинився, вирішив далі здобувати освіту — закінчив Львівський медичний інститут, військово-медичну академію, а тоді – служба в армії: спочатку медична рота161 бригади у Ізяславі Хмельницької області, потім Мукачів-ський військовий госпіталь, у якому скоротили мою посаду, тож до закінчення контракту служив у медичній роті. До 2012 року попрацював в Ужгороді, а тоді — додому. На сьогоднішній день я лікар-кардіолог. Починав як лікар-терапевт на приймальному відділенні, відділенні переливання крові. У 2013 році перебував на курсах з кардіології в Києві, де й застав мене початок Майдану, а там — війна. Оскільки я офіцер запасу, то під час мобілізації мене призвали до виконання військових обов’язків. Півроку був у Ратнівському військовому комісаріаті, а вже звідти направили у діючі війська. Один із батальйонів 24-ї бригади, який формувався, попав у зону проведення антитерористичної операції. Спочатку були у Луганській області у районі села Кримське, на одній з найнебезпечніших доріг — Бахмутській трасі. Начальником медичного пункту батальйону прослужив шість місяців. Медичне забезпечення завдяки волонтерам було хороше.Не рахую врятованих життів, а, на превеликий жаль, втрачені. Якби дотримувалися правил техніки безпеки та вживали менше алкоголю, то втрат було б менше. Прикро те, що деякі волонтери доставляли алкоголь хлопцям.

— Лікарем були цивільним, а стали військовим…

— Рік послужив і пішов із відчуттям виконаного обов’язку. Але це вже моя друга війна, бо у 2004 році добровольцем служив в Іраку. Ніяких психологічних стресів чи надломів. Захочуть наступати, хай кличуть. А війна буде тривати доти, доки будуть вважати Росію другом, і важливо, як саме вона закінчиться. У нас немає сили закону в Україні – вбивають, крадуть, беруть хабарі… І що, багатьох до відповідальності притягнули? Кожен народ має те, на  що заслуговує, — за гречку, вікна проголосували, — тіштеся, любуйтеся і не нарікайте, що у вас немає нічого. Комуністи будуть перефарбовуватися завжди і будуть ворогом України. Свідомість тільки освічених людей у правильному напрямку може помінятися, а освіта перестає бути достойним заняттям. Виховання молодого покоління – це основа, а ним належно не займаються. Захист Вітчизни починається саме тут — на місцях, а не там — на Сході.

— Андрію Зіновійовичу, Вам сорок три роки, попереду багато перспектив. Чи плануєте щось на майбутнє?

— Світ широкий і у ньому багато можливостей, можливо, візьму участь у місцевому самоврядуванні. Щось треба змінювати, досить відпочивати, пора наводити на місці порядок. Дотримуюсь того, щоб не заважати нікому робити хороші справи, але завжди стану на перешкоді, коли хтось чинить неправильно, з моєї точки зору. Надіюся, що наші хлопці «вискочать» на кордон, зачистять усю ту територію, бо дуже багато усякої гидоти там назбиралося, і тільки тоді можна буде говорити про якусь реінтеграцію й тому подібне. У нас у батальйоні були різні хлопці – кримські татари, росіяни, українці були, серед яких й  такі західняки, що на початку служби на собі «сорочки рвали», казали: «Та ми їх усіх...».  А як віддали наказ відправлятися на передову, то сказали, що не хочуть. Але то на їхній совісті. Хтось буде відкуплятися, хтось буде служити. Та й війну відчули тільки ті, хто з нею був тісно пов'язаний, рідні тих солдат, яких привезли у домовинах. А ще — волонтерські організації, які працюють від початку. Ця війна, для порівняння, як Друга світова в Америці, – працюють ресторани, грає джаз, люди п’ють каву, віскі, але десь там — війна. От така війна. Але забувати про те, звідки взялася війна, – не можна. Вона взялася з нас, тому що мало хто думав, за кого віддають свій голос, здебільшого — за гроші. Всім хочеться грошенят. Але військові злочини не мають терміну давності. Прийде час відповідати за бездіяльність і сьогоднішній владі, якщо не почнуть працювати нормально, а будуть думати тільки про себе. Прийде час, адже якщо довго дивитися на річку, то рано чи пізно по ній попливуть тіла твоїх ворогів.

Україна здобуде свою справжню незалежність, і в тому числі силою зброї. А захисники, навіть ті, які зловживали спиртним, вони своє відстояли сповна. Люди ж хай думають самі, де вони хочуть жити, – є Білорусь, до Польщі можна виїхати, хтось у «любімую» Росію. Але нехай краще їдуть з України, не заважають тим, хто дійсно тут хоче працювати і розбудовувати країну. Я застав довоєнну армію і армію періоду війни. Нічого не змінилося, може, тільки на рівні батальйонів. У країні керують і бунтують. Піднялися на захист країни, насамперед, свідомі, і більшість з них на війні перебили, а хто хитріший — той до державної «годівниці». Як показує історія, кращі завжди будуть знищуватися. Решта – щоб мене не торкнулося, я відкуплюся, а інші хай ідуть, я ж буду розумний. І сидітиме в хаті, нічого не робитиме, на дітей допомогу отримуватиме, чекатиме на пенсію, і пенсію дадуть, а ще — інвалідність оформить і усе буде супер.

— Андрію Зіновійовичу, може, щось хочете побажати ратнівчанам?

— Як лікар раджу дбати про себе. Вчасно робити кардіограму, хоча б раз у рік.

-  Дякую за розмову і вітаю вас з поповненням у вашій молодій сім’ї, з народженням донечки.

Леся ГРІНЧУК

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>