Галина Корнелюк – це людина непересічного інтелекту та відкритої і щедрої душі. Вона – лялькарка з великим ім’ям, яке відоме не лише в Україні, а й далеко за її межами. А народилася і виросла майстриня у невеличкому поліському селі Язавні. Після закінчення школи і здобуття освіти за направленням потрапила на роботу в Запоріжжя, де й мешкає донині. Там пустила своє коріння – там народилися діти, і вже має маленьку потішку – внучка Богдана, поява на світ якого стала знаковою у житті лялькарки. А зустрілися ми з нею, коли вона приїхала до рідних на малу батьківщину.

— У сучасному світі так багато напрямків мистецтва. Вражає різноманіття культурних стилів. Чому саме ляльки? Як Ви прийшли до цього?

— У мене дуже цікава історія, пов’язана з цією справою. Моя донька чотири роки тому народила синочка, Богдана, і от тоді, коли з’явилася на світ ця дитина, я стала займатися ляльками. Це було диво якесь. Через півтора місяця після цього мене запросили в художню студію попрацювати з дітками – повчити їх в’язанню. Там випадково познайомилася з отаманом запорізьких козаків. Побачила його й подумала, а чому б ляльку таку не зробити? І перший мій витвір назвала «Козак Богдан». Козак – бо ототожнювала його з отаманом, а Богдан – від імені внука і на знак пам’яті про великого українського гетьмана – Богдана Хмельницького. А коли вже був чоловік, то потрібно було подбати і про пару для нього. Так виникла ідея зробити «Галю». Її я асоціювала з собою. Прізвище моє теж має сакральний зміст – «Корнелюк» — від слова коріння. Пізніше напрямки діяльності дещо розширила. Стала виготовляти росіян, грузинів, арабів. Цей напрямок отримав назву «Традиції та креатив».

— Що потрібно для того, щоб виготовити таку красу?

— Саме техніка незвичайна, адже тут відіграє важливу роль не результат, а процес створення. До того ж, цим займатися дуже корисно, бо під час вишивання, плетіння задіяні пальці обох рук, і це додає здоров’я. Усе вбрання моїх ля-льок – ручна вишивка. Саме під час цієї роботи створюється специфічне енергетичне поле, і ця енергетика передається, тому ляльки вважаються такими магічними. Всередині виробів або в мішечках біля них є трави. Наприклад, звіробій, як і сонце, розганяє тьму. Він вважається зіллям Божої Матері. Полин – від злих сил водного походження, і він має властивість відновлювати нашу гармонію з природою. Лаванда концентрує сили людського організму на боротьбі з нечистю, її навіть і в побуті кладуть на видних місцях, щоб боротися з комахами. А енергетично вона впливає на зміцнення кохання. М’ята дуже добре гармонізує. Вона відповідає за лад у сім’ї. Сварок точно не буде, якщо це зілля покласти в ляльку-оберіг. Ось такий процес створення ляльок. І якщо вона, красива, стоятиме в первісному духовному і душевному наповненні в будинку та нагадуватиме подружжю про їх справжнє призначення, то в цій сім'ї будуть затишок, любов і гармонія. І хіба це не кращий приклад для дітей, які перебуватимуть у такій атмосфері? А уявіть, яка це буде цінність після щасливо прожитих 50 років спільного життя?..

— За яким принципом підбираєте орнаменти вишивки?

— Орнаменти, які вишиваються, мають кожен своє значення. Виноград – символ родючості і сім'ї, дуб – символ світового дерева, що росте в раю і з'єднує світи. Це дерево Бога, сонячної чоловічої енергії, розвитку життя, має владу над злими силами, охороняє від негараздів і злого чаклунства. Троянда – символ достатку, дівочої краси і чистоти, калина – любові, щастя, багатства, надії. Згідно з етнотрадиціями вишивальниця створює енергетичний вихор, який записує орнамент, це своєрідна матриця. А мої пальці – це енергетичні канали, через які інформація передається на ту річ, з якою я стикаюся. Якось треба було вишити сім’ю із дев’яти ляльок. То, коли перейнялася цим, була настільки переповнена, що далі нічого не могла робити. Це не означає втому, це не значить: «Набридло», це просто переповнення енергією. Я завжди вишиваю імена замовників, тому енергія, яка вирує в мені під час вишивання, повністю йде на цю людину. Важливими складовими є і ручна вишивка, і плетіння, але наголошую, що сам процес – найважливіший, бо, коли працюєш над лялькою, тримаєш у голові позитивний образ.

— Напевно, у Вас вся до-мівка заставлена ляльками…

— Ні. Вдома ляльок не маю зовсім. Я ж на замовлення роблю. І навіть, якщо щось у мене лишається, то або на виставках розпродаю, або дарую – не простим перехожим, звичайно, а тим людям, які потребують особливої уваги та піклування, і яким вони точно допоможуть, дітям.

— Виготовляєте обереги лише для українців?

— Багато по Україні замовляють, але чимало і з-за кордону. Ціла сім’я з Парижа замовила в мене ляльки, і цікаве дуже замовлення було. В Америці вже багато, в Канаді, в Іспанії.

— А скільки за весь час, що займаєтеся, маєте доробків?

— Ой, важко сказати. Може, ляльок із 200.

— За який проміжок часу виготовляєте одну?

— Я різних розмірів роблю, приблизно 20-30 см на зріст. То десь днів чотири на одну ляльку потрібно. Але я не роблю виріб від початку і до кінця за один раз. Спочатку вишиваю, як прийде натхнення, займаюся плетінням, а потім уже зшиваю лялечку.

— У Вас син і донька. Вони досвід майстрині не пере-йняли?

— Донька – дуже творча людина. Але у нас із нею різні напрямки! Хоча, вона говорила: «Мені що? Не було в кого піти?» На те, коли в 16 років вона сиділа і вишивала замість того, щоб іти на дискотеку, я дивилася з подивом. Мені її було жаль, що замість прогулянок вона з ретельністю сидить за голкою і вишивкою. Правда, зараз Саша більше займається шиттям і малюванням, виготовляє одяг з ручним оздобленням під замовлення.

— Знаю, що Ваші козаки і козачки були на виставці у Парижі. Як Вам вдалося туди потрапити?

— Виставка була під Парижем, у місті Крона. Вона відбувалася якраз перед подіями, які сталися в Україні. Там дуже чудові люди. Я здивована, адже серед організаторів не було жодної українки, проте ці люди захоплюються українською культурою. Організували цю виставку. Там були представлені українські речі побуту і мої ляльки.

— А події останніх двох років якось відобразилися на Вашій творчості?

— Дуже багато прийшлось пережити у зв’язку з цим, багато приходило від людей подяк за мою працю і популяризацію українськості. Це дуже підтримувало й ідеологічно. Але чимало неприємностей довелося пережити навіть зі сторони Росії. Погрожували. Просто в мене багато замовників з Росії було. Якось був випадок, що із Краснодара замовили кубанських козака і козачку для дитячого садка. Я зробила для них ляльки, скатертину, самовар, а на ньому, на чорному фоні, вишила калину. Ідея була про поєднання традиційно української калини з російським самоваром. Коли вироби принесли в групу до діток, вони відмовилися йти обідати, хоч уже було час, а залишилися бавитися ляльками. Діти ж відчувають! Клієнт-ська база з Росії збільшувалася, а потім в якийсь момент все проти мене повернулося. Я не могла оговтатись і працювати. А коли почалася анексія Криму, чула, як Земля стогне… від амбіцій. Земля – це жива істота, і вона просто стогнала від того, що з нею роблять. Я не могла зрозуміти, що твориться навколо, а робота в руки ніяк не йшла. І якось мені подали ідею в’язати голубів. Коли цих голубів сплела, вся енергетика зібралася, і я з новими силами поринула у твор-чість.

— Вас надихнула ідея миру?

— Так. Душевний стан майстра – це робочий інструмент і він має завжди бути чистим і легким.

— Над чим працюєте зараз?

— Зацікавилася східною тематикою. Тож виготовляю цілі арабські сім’ї з їхнім самобутнім колоритом.

Галина Володимирівна усе своє зріле життя провела у Запоріжжі. Додому, в рідні Язавні, приїздить рідко. Дорога неблизька та й буденні клопоти тримають, тим паче, що давно там вкоренилася, нажила друзів, знайшла справу до душі. Але її внутрішній світ настільки багатий, що найпотаємнішими куточками серця вона відчуває почуття людей, їх душі, проблеми і радощі. Ми спілкувалися в липовому саду. За розмовою непомітно спливав час, не зважали на все оточуюче. У паузі вона мовила: «А липа тут цвіте зовсім не так, як в Запоріжжі… по-іншому, по-рідному… краще. І яблука пахнуть батьківською хатою, не так, як там… інакше…». Галина Корнелюк – людина, яких, напевно, в Україні – одиниці. Вона унікальна в своїй доброті, чистоті і майстерності.

Марія ЛЯХ