Щоб закінчилась війна і  люди  повірили в прекрасне майбутнє  України -

галендамріє учасник АТО Іван Галенда, який чверть віку віддав роботі на лісопідприємстві

Іван  Мар’янович Галенда  проживає у селищі Заболоття, працює уже чверть віку на нижньому складі ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» верстатником.  Роботу свою любить і задоволений, що працевлаштований, адже має пос-тійно стабільну заробітну плату.

На захист своєї держави  Іван Мар’янович був мобілізований під час третьої хвилі мобілізації, у серпні 2014 року. На той час йому було  сорок чотири роки. З честю виконував свій  військовий, синівський та батьківський обов’язок впродовж одного року,  одного місяця і п’яти днів… Старший сержант запасу нині в резерві батальйону, в якому служив, — окремого 122-го аеромобільного батальйону  80-ї аеромобільної бригади.  Він, пройшовши дорогами війни, сьогодні з впевненістю каже, що якщо покличуть,  знову стане на захист своєї держави без вагань і без  обдумувань, бо це обов’язок не лише перед державою,  народом України, а і перед своєю сім’єю та  родиною.  Чоловік переконаний,  що якщо кожен українець буде відповідати за себе, за свої вчинки,  тоді й Україна буде міцною і сильною державою.

Іван Галенда відразу після закінчення школи працевлаштувався на нижній склад, що у Заболотті, у будівельну бригаду, тоді якраз будували пилораму. А далі служба в армії, повернення додому, і знову -  на нижній склад.  За роботу неодноразово був нагороджений грамотами,  брав активну участь у спортивних змаганнях, які організовувало підприємство, захищав його честь і на обласних змаганнях. Відповідальний, старанний, надійний – так про нього кажуть колеги. А односельчанка – секретар Заболоттівської селищної ради Тетяна Шевчук додала, що Іван Галенда, як броня, настільки надійний чоловік, на якого можна покластись  у всьому і бути впевненим, що не підведе. Хороший чоловік,  батько, син, односельчанин. «У нього немає брехні, лестощів, справжній мужчина».  Чесний, справедливий, трудолюбивий, поважає себе і  ближнього. Ну, хіба можна сказати таке про чоловіка, який таких слів і такої похвали не заслуговує?!

Й не дивно, що під час мобілізації  Іван Мар’янович не ховався, не шукав ніяких причин, аби її уникнути, а відразу за покликом держави пішов на її захист.

— А хто, якщо не я? Якщо всі будуть ховатися за спину інших і всіляко ухилятися від виконання свого обов’язку?  — відповідь патріота своєї держави і народу Івана Галенди на моє питання відносно того, як сприйняв  повістку на мобілізацію.

Саме на таких відданих, самосвідомих українцях і тримається Україна,  не стоїть на колінах, а  навіть віддає життя найкращих своїх синів за її майбутнє, за майбутнє їхніх же дітей та внуків.  На таких тримається і підприємство, і сім’я,  на таких рівняються інші і з них беруть приклад.

І там, на війні, відразу ж оцінили нашого земляка, зрозуміли, що на нього можна покластись – не підведе, не злякається, а з мужністю виконуватиме свій обов’язок і за собою вестиме інших, молодших, менш досвідчених і  менш утверджених молодих чоловіків та юнаків.

Іван Галенда був заступником командира першого взводу десантно-штурмової роти 80-ї аеромобільної бригади.  Наш земляк брав участь у боях під Авдіївкою, тримав оборону Донецького аеропорту. І має нагороди.  За мужність і відвагу, самовідданість і стійкість, за героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений відзнаками Міністерства оборони України – нагрудними знаками «За військову доблесть»  та  «За оборону Донецького аеропорту».

Іван Мар’янович скупий на слова, на розповіді про війну. Напевно, не хоче ще раз у думках пережити те, що довелося пережити наяву. Сказав, що служив разом з кіборгами ратнівчанином Ігорем Гулем та Василем Мельничуком із Заліс, зустрівся з ними у  Старичах, на  полігоні, де проходили військову підготовку,  що   насамперед потрапили у Костянтинівку, де поселились у  закинутій школі, в якій ні світла, ні води, ні тепла,  що охороняв штаб  у Водяному, тримав оборону Донецького аеропорту...

Іван Галенда  з впевненістю говорить, що ті, хто захищав свою державу,  люблять її і готові боронити Україну  до останнього, недарма ж у їхньому батальйоні 70-80 відсотків бійців – добровольці, які запалювали інших любов’ю до Вітчизни, патріотизмом і відданістю своєму народу.  Ну, хіба ж не вражає ось хоча би такий приклад: молодого  чоловіка із  Маневич мобілізували і він служив разом із Галендою, а через тиждень на війну прийшов його батько – добровольцем…  І пліч-о-пліч стояли за Україну.  За її самостійність і незалежність  багато молодих чоловіків віддали життя, багатьох з них довелося Івану Галенді виносити з місця смерті  і зрошувати їх  тіла першою сльозою втрати, виносити поранених і надавати їм першу  допомогу.  Та, незважаючи на страхіття, які довелося пережити солдатам, на втрати,  чимало побратимів нашого земляка виявили бажання і продовжують службу за контрактом.

Іван Галенда повернувся додому і продовжує жити звичним життям – господарює, виховує, навчає дітей, працює. Він батько трьох діток. Найстарший син, закінчивши Львівський національний університет ім. Івана Франка, пішов на службу Україні за контрактом. Інший син – студент Луцького політехнічного університету, донечка – учениця. Сьогодні Іван Мар’янович мріє, щоб чим швидше закінчилась війна і люди заможніше жили, щоб повірили у  щасливе майбутнє України….

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>