Щоб закінчилась війна і люди повірили в прекрасне майбутнє України -
мріє учасник АТО Іван Галенда, який чверть віку віддав роботі на лісопідприємстві
Іван Мар’янович Галенда проживає у селищі Заболоття, працює уже чверть віку на нижньому складі ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» верстатником. Роботу свою любить і задоволений, що працевлаштований, адже має пос-тійно стабільну заробітну плату.
На захист своєї держави Іван Мар’янович був мобілізований під час третьої хвилі мобілізації, у серпні 2014 року. На той час йому було сорок чотири роки. З честю виконував свій військовий, синівський та батьківський обов’язок впродовж одного року, одного місяця і п’яти днів… Старший сержант запасу нині в резерві батальйону, в якому служив, — окремого 122-го аеромобільного батальйону 80-ї аеромобільної бригади. Він, пройшовши дорогами війни, сьогодні з впевненістю каже, що якщо покличуть, знову стане на захист своєї держави без вагань і без обдумувань, бо це обов’язок не лише перед державою, народом України, а і перед своєю сім’єю та родиною. Чоловік переконаний, що якщо кожен українець буде відповідати за себе, за свої вчинки, тоді й Україна буде міцною і сильною державою.
Іван Галенда відразу після закінчення школи працевлаштувався на нижній склад, що у Заболотті, у будівельну бригаду, тоді якраз будували пилораму. А далі служба в армії, повернення додому, і знову - на нижній склад. За роботу неодноразово був нагороджений грамотами, брав активну участь у спортивних змаганнях, які організовувало підприємство, захищав його честь і на обласних змаганнях. Відповідальний, старанний, надійний – так про нього кажуть колеги. А односельчанка – секретар Заболоттівської селищної ради Тетяна Шевчук додала, що Іван Галенда, як броня, настільки надійний чоловік, на якого можна покластись у всьому і бути впевненим, що не підведе. Хороший чоловік, батько, син, односельчанин. «У нього немає брехні, лестощів, справжній мужчина». Чесний, справедливий, трудолюбивий, поважає себе і ближнього. Ну, хіба можна сказати таке про чоловіка, який таких слів і такої похвали не заслуговує?!
Й не дивно, що під час мобілізації Іван Мар’янович не ховався, не шукав ніяких причин, аби її уникнути, а відразу за покликом держави пішов на її захист.
— А хто, якщо не я? Якщо всі будуть ховатися за спину інших і всіляко ухилятися від виконання свого обов’язку? — відповідь патріота своєї держави і народу Івана Галенди на моє питання відносно того, як сприйняв повістку на мобілізацію.
Саме на таких відданих, самосвідомих українцях і тримається Україна, не стоїть на колінах, а навіть віддає життя найкращих своїх синів за її майбутнє, за майбутнє їхніх же дітей та внуків. На таких тримається і підприємство, і сім’я, на таких рівняються інші і з них беруть приклад.
І там, на війні, відразу ж оцінили нашого земляка, зрозуміли, що на нього можна покластись – не підведе, не злякається, а з мужністю виконуватиме свій обов’язок і за собою вестиме інших, молодших, менш досвідчених і менш утверджених молодих чоловіків та юнаків.
Іван Галенда був заступником командира першого взводу десантно-штурмової роти 80-ї аеромобільної бригади. Наш земляк брав участь у боях під Авдіївкою, тримав оборону Донецького аеропорту. І має нагороди. За мужність і відвагу, самовідданість і стійкість, за героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений відзнаками Міністерства оборони України – нагрудними знаками «За військову доблесть» та «За оборону Донецького аеропорту».
Іван Мар’янович скупий на слова, на розповіді про війну. Напевно, не хоче ще раз у думках пережити те, що довелося пережити наяву. Сказав, що служив разом з кіборгами ратнівчанином Ігорем Гулем та Василем Мельничуком із Заліс, зустрівся з ними у Старичах, на полігоні, де проходили військову підготовку, що насамперед потрапили у Костянтинівку, де поселились у закинутій школі, в якій ні світла, ні води, ні тепла, що охороняв штаб у Водяному, тримав оборону Донецького аеропорту...
Іван Галенда з впевненістю говорить, що ті, хто захищав свою державу, люблять її і готові боронити Україну до останнього, недарма ж у їхньому батальйоні 70-80 відсотків бійців – добровольці, які запалювали інших любов’ю до Вітчизни, патріотизмом і відданістю своєму народу. Ну, хіба ж не вражає ось хоча би такий приклад: молодого чоловіка із Маневич мобілізували і він служив разом із Галендою, а через тиждень на війну прийшов його батько – добровольцем… І пліч-о-пліч стояли за Україну. За її самостійність і незалежність багато молодих чоловіків віддали життя, багатьох з них довелося Івану Галенді виносити з місця смерті і зрошувати їх тіла першою сльозою втрати, виносити поранених і надавати їм першу допомогу. Та, незважаючи на страхіття, які довелося пережити солдатам, на втрати, чимало побратимів нашого земляка виявили бажання і продовжують службу за контрактом.
Іван Галенда повернувся додому і продовжує жити звичним життям – господарює, виховує, навчає дітей, працює. Він батько трьох діток. Найстарший син, закінчивши Львівський національний університет ім. Івана Франка, пішов на службу Україні за контрактом. Інший син – студент Луцького політехнічного університету, донечка – учениця. Сьогодні Іван Мар’янович мріє, щоб чим швидше закінчилась війна і люди заможніше жили, щоб повірили у щасливе майбутнє України….
Валентина БОРЗОВЕЦЬ
Напишіть відгук