Побачила світ та отримала перші схвальні відгуки повість «Неопалима» нашої землячки, літератора-початківця із Щитинської Волі Ніни Ковч.

Здавалося б, і не такий вже великий життєвий досвід авторки — їй тільки тридцять два роки, а в основі сюжету повісті — непроста жіноча доля, вибір між щасливим минулим і невідомим майбутнім, споконвічна тема кохання і дружби. Ніна за професією медик, по закінченню Ковельського медичного училища працювала фельдшером на ФАПі у рідному селі та в сусідньому Хабарищі. Але життя внесло свої корективи – у зв’язку із подіями на Сході була мобілізована до лав Збройних Сил України, але у зоні АТО служби не проходила. Ось уже три роки вона проходить службу на Ратнівщині, працює фельдшером, тепер — за контрактом. Та письменництво, як хобі, Ніна не залишила. Узялася за видавництво своєї повісті, яке планувалося ще у 2014 році.

Як виник задум написання, чому саме така назва книги та як просувалася робота, молода авторка розповідає читачам районної газети.

— Розповідати різні вигадані історії та писати у мене виходило ще зі шкільних років. Пробувала писати вірші, декілька було опубліковано й у районній газеті «Ратнівщина». Але все-таки любов до прозових творів перемогла, почала писати, так би мовити, у «шухляду», — розповідає Ніна Ковч. — У 2013 році зважилася надіслати один свій твір на літературний конкурс «Неповторність», який проводився у м. Луцьку. Там помітили мою творчість та моє бажання писати і запросили до літературної студії під керівництвом нині покійного відомого волинського журналіста і письменника Олега Потурая. Саме він порадив відійти від фантастичних, міфічних сюжетів і спробувати написати щось більш реалістичне. Так і народилася «Неопалима». Це, можна сказати, трагічна історія життя жінки, яка через автокатастрофу за-знала тяжких опіків, її зов-нішність змінилася до невпізнання і сприйняли її за іншу людину. Після тривалого лікування головна героїня повертається до свого села, своїх рідних і намагається повернути колишнє щасливе життя. От тільки доки вона лікувалась, її рідні продовжували жити без неї... Після завершення книги у 2014 році за порадою О. Потурая подала рукопис до видавничої ради. Його сприйняли схвально і навіть планувався вихід книги тиражем 500 примірників. Але через деякий час я отримала листа з облдержадміністрації, що у зв'язку з війною на Сході країни пройшов перерозподіл коштів і видавництво моєї книги відкладається на 2015 рік. Я чекала до цього року і вирішила взяти справу у власні руки і сама собі бути спонсором. Звернулась до Луцького  видавництва «Терен», де його засновники Андрій та Оксана Криштальські перетворили мій рукопис у повноцінну книгу. А згодом обіцяли організувати у Луцьку й презентацію моєї книги.

– Головних героїв повісті Ви наділили характерами знайомих людей. А чи є у повісті герой, з яким Ви себе асоціюєте, якому притаманні Ваші риси?

— Щодо моїх героїв, то прототипів немає. Проте знайомі вперто намагаються їх знайти. Я скоріше брала з власного життя фон — такі собі дрібнички, як от професія головної героїні і моя. Легше ж писати про те, в чому  хоч трохи розумієшся. Також оповіла кілька смішних дрібниць з власного дитинства. Якщо ж хтось з друзів хоче впізнати себе серед моїх героїв, то це намарне. Якоюсь мірою весело вигадувати сюжети та героїв, наділяти їх рисами і вчинками, які сам би ніколи не зробив. Це — своєрідна свобода, де автор може бути ким завгодно і робити що завгодно у вигаданому ним же світі. Праця — це вже тоді, коли я нафантазувала сюжет і треба перенести його на папір. Ось тоді і починається найважче, бо треба оформити у слова образи, що живуть у твоїй голові. Тому я не можу сказати, що письменництво — це праця, але й не зовсім відпочинок теж... Це просто те, що мені подобається. Образ головної героїні повісті вималювався у ході написання. Насправді я раніше вигадую події, сюжет, а особи головних героїв, їхні характери проявляються згодом. Але мені нудно писати про ідеальних особистостей. Таких людей немає в реальному світі. Еталоном завжди вважала Скарлет з роману Маргарет Мітчел «Віднесені вітром». Прототипів моя героїня не має, але, якщо припустити, що коли б я потрапила у подібну ситуацію, то вчинила б так само. В основному моя повість розрахована на жінок та дівчат, яка змусить читача не тільки хвилюватись за мою героїню чи осуджувати, а й сподіваюся, що читач прагнутиме її зрозуміти.

— «Неопалима» є Вашою першою опублікованою повістю. Після того, як вона вийшла друком, Ви відчули себе причетною до когорти письменників?

— Взагалі-то «Неопалима» — не перша моя книга. Була ще « Купальська ніч», котра видавалася одиночними екземплярами через Інтернет-видавництво «Простобук» (нині «Мимолет»), але однозначно це перша книга зі справжнім, хоч і невеликим — 300 примірників — тиражем. Не думаю, що через її вихід я стала почуватись причетною до когорти письменників. Можливо, почуватимуся інакше, якщо людям сподобається те, що я пишу.

А реакції читачів на свою книгу ще не знаю. На стадії роботи повість прочитали мама та декілька подруг — їм сподобалася. Звісно, я ціную їхню думку, але вони надто прихильні до мене. Куди більш важливо, що у мене повірили такі люди, як Олег Потурай та Андрій Криштальський.

Ці люди письменники, тому для мене важлива їхня думка. На даний час працюю над кількома сюжетами одночасно. Ідей багато, а часу на їх написання — не дуже. Але припиняти писати я точно не планую. Працюю і буду працювати під власним іменем. Моя праця невіддільна від мене і мого імені і ховатися за псевдонімами причин немає. Стільки всього ще планую!.. Хочу спробувати себе у різних жанрах. На черзі — детектив. Сподіваюся, буде змога видаватися надалі. Бо проблеми ж тільки від того, що напишеш, а потім не можеш вирішити — варте уваги чи ні? І що взагалі робити з тим твором? Доводиться шукати різні шляхи для того, щоб рукопис нарешті перетворився в книгу.

— Як Ви ставитеся до сучасної української літератури?

— Фентезі, мабуть, зараз найконкурентноспроможніший жанр. Варто тільки глянути на книжкові полиці чи останні екранізації. Люди люблять гарну картинку і супергероїв. Водночас, щоб вигадати щось по-справжньому нове — треба бути фантастом від Бога. Але й  інші жанри теж цікаві. Я, наприклад, дуже рада, що Олег Потурай порадив працювати в інакшому жанрі... Так і народилася «Неопалима» — у ній жодної фантастики. А читаю багато. Обожнюю американського письменника Стівена Кінга, твори якого читала б безкінечно. Українську літературу теж люблю. Це неповторні Люко Дашвар, Дара Корній, В'ячеслав Васильченко і Макс Кідрук. Маю, напевно, усі книги Володимира Лиса.

— Щоб хотіли б побажати своїм читачам і, можливо, порадити літераторам-початківцям?

— Бажаю побільше вражень від прочитаного, а літераторам-початківцям раджу не здаватися, вірити у свого читача і, звичайно, наснаги для подальшої праці. Рада буду бачити поціновувачів художнього слова на презентації моєї книжки «Неопалима» у центральній районній бібліотеці    20 грудня о 12.00 годині.

Леся ГРІНЧУК