Мисливський стаж найстарішого мисливця Ратнівщини — більше 50 років. За цей час чоловік поміняв п'ять рушниць і м'ясо з дичини на його столі нікого не здивує. А скільки зайців та качок вполював, підрахувати не може!

Володимир Павлович Захарчук, який проживає у Ратному, торік був удостоєний звання Почесний член Українського товариства мисливців та рибалок. До речі, він єдиний у районі має таке звання. Та, напевно, єдиний і не лише у районі, хто у свої 85 літ вправно і щоразу у дні мисливського сезону ходить на полювання. Хоча, як каже він жартома: «Йду уже позаду інших». Але це не заважає його визнанню у колі мисливців, які називають ветерана «снайпером».

«ХІБА ТО Я ЗАЙШОВ? — РУШНИЦЯ ЗАВЕЛА!»

— Якби мені хтось сказав, що там то й там лежить заєць — піди й забери, ні за що не пішов би. А ось закинути рушницю за плече, пройтися лісами та вполювати зайця чи лисицю — ото вже моє. І хочеться наголосити, що йду на полювання не з метою добути м'яса, а це «охота», бажання душі. І це добре розуміє тільки мисливець. У разі, якщо хтось дивується, що я у свої літа зайшов у якусь далеку місцину, подолавши декілька кілометрів, відповідь одна: «Хіба то я зайшов? Рушниця завела!» — розповідає про своє хобі Володимир Захарчук.

Володимир Павлович родом із Хмельницької області. На Ратнівщину потрапив у далекому 1960 році. За фахом він — агроном, та п'ять років працював вчителем хімії у Велимчому. Саме у Велимчому у магазині і придбав першу рушницю. А далі працював у райкомі партії, у райспоживспілці. Дідусеві є про що згадати, і не лише із мисливської практики, а й в цілому із життя ратнівчан. Бо працював із людьми, бував у всіх селах району, а колись то доводилося навіть по декілька діб і ночувати у тих селах через відсутність транспортного зв'язку між ними. Але де б не працював, де б не був, як тільки розпочинається сезон полювання, чоловік — на полюванні.

— Якщо проаналізувати моє мисливське життя, то відсотків із вісімдесят під час сезону у визначені його дні — я на полюванні, — розповідає затятий мисливець. — Винятки — свята, такі як от Різдво, Пасха, Трійця. У такі дні я вдома, як і інші мисливці.

Поцікавилась у співрозмовника, як дружина ставиться до його хобі. Все-таки бути у вихідні без чоловіка майже впродовж всього життя, думаю, погодиться далеко не кожна жінка. Відповідь жартівлива: «Дружина тепер мене відпускає куди завгодно, хоча раніше, особливо на полювання з ночівлею на день-два, не відпускала».

САМ ТУШКУЄ, КОНСЕРВУЄ

І ПРИГОЩАЄ ТИХ,

ДЛЯ КОГО ДИЧИНА — ДЕЛІКАТЕС

Володимир Павлович впродовж свого мисливського життя, скільки б не вполював дичини, і якої — завжди сам порає, готує і консервує…

— Моя дружина дичини не їсть. Я люблю сам поратись біля неї. Сам і тушкую, і консервую, і пригощаю тих, для кого дичина — делікатес. Приїжджають діти, і їм люблю баночку-другу дати із зайчатини чи качатини. Хоча раніше тримав господарство своє. Але дати гостинця із домашньої свинини і дичини — це різні речі.

Послухавши дідуся, із яким захопленням розповідає він про свої кулінарні здібності із приготування дичини, розумієш, що дійсно любить займатися цією справою і отримує задоволення від того, що робить. Хоча він каже, що споживати дичину не дуже-то любить, а ось пригостити когось — то із великим задоволенням, і я б сказала, що з гордістю, що йому у таких літах вдається і вполювати, та ще й смачно приготувати.

НА ПОЛЮВАННІ

І ВІДПОЧИВАЄ,

І НАБИРАЄТЬСЯ СИЛИ

Володимир Захарчук, находившись по лісах та прилісках під час полювання, каже, що таким чином і відпочиває, і набирається сили.

— Тепер вже менше «намотую» кілометрів на полюванні, як раніше. Але, находившись, оздоровлююсь, солі «поганяю» і бадьорішим стаю. Кілометрів із п'ять пройдуся, але разів три відпочину. У лісі краса. Насолоджуюсь красою, дихаю свіжим повітрям і відчуваю приплив сили, енергії, молодечого запалу.

Поцікавилась, який найбільший трофей має ветеран-мисливець. Відповів, що придбати ліцензію на кабана, лося чи козулю для нього задорого, тож ходить на полювання виключно на зайця, лисицю та качок. Хоча трофей має — роги лося, які знайшов під час збирання грибів. Минулого мисливського сезону під час його відкриття вполював два лиси, нинішнього — зайця, а ось лиса «промазав» і жартома сам себе порівнює із дідом Мазаєм із казки Миколи Некросова «Дід Мазай і зайці».

Щодо порятунку зайців і не лише, у його мисливській практиці були непоодинокі випадки. Чоловікові зайця або качку, які мало що не самі потрапили до його рук, шкода, і він відпускає їх на волю або ж переселить, наприклад, зайця у капусту. А вже під час полювання ця жа-лісливість десь дівається, залишається лише азарт…

Порівнюючи кількість звірів та птиці у лісах і на болотах нині і п'ятдесят років тому, дідусь вважає, що до їх зменшення все-таки призвели мисливські дії та сама людина.

— Ви чули коли-небудь спів перепілки? Колись вийдеш у поле і любуєшся її співом. А зараз не чути. Їх стало значно менше, як і інших птахів та хутрових звірів саме через отрутохімікати та осушення боліт.

МИСЛИВСЬКИЙ САЛЮТ — НА ВОДОХРЕЩЕ

Володимир Захарчук пригадує, що колись у їхньому краї, на Хмельниччині, мисливцям відводилась почесна місія під час освячення води у водоймах на Водохреще.

— Колись, як тільки священик опускав хрест у воду, освячуючи її, мисливці мали вистрелити, таким чином ознаменовуючи цю визначну подію у житті православних. Пам'ятаю, у січні 1944 року було визволене наше село від німецько-фашистських загарбників. Моя мама якраз наварила вареників, висипала їх на стіл і ми тільки збиралися вечеряти, як до хати хтось постукав. Це була радянська розвідка. Наступного дня наші війська вже були у селі, копали окопи. Мій дід, який був церковним старостою, пожалівся, що має рушницю, але стріляти під час освячення води одному йому якось незручно, на що командир сказав, що на мосту через річку поставить відділення солдат і вони самі вистрелять, тільки щоб дід подав знак, махнув рукою, коли саме стріляти. Ось священик занурює хрест у воду на річці, а на мосту солдати стоять. Дід махнув рукою, аж чуємо команду: «Да здраствует товарищ Сталин!» і салют з різних видів зброї: автоматів, гвинтівок та кулемета, а далі: «Смерть немецким окупантам» і знову салют, третю команду не пам'ятаю. Але всі ми, хто був на річці, чекали команди на зразок «Слава Ісусу Христу!», натомість віддали славу Сталіну…

Від мисливця у літах не переслухати розповідей, пов'язаних із полюванням, бо за ті літа всяких курйозів було…

КОНВАЛІЇ У СІЧНІ

А ще серед хобі Володимира Захарчука рибальство та вирощування розсади помідорів, перцю. Вразить Володимир Павлович і конваліями, які вирощує на підвіконні. Виносить їх з погреба за 20-24 дні до певної дати — дня народження, ювілею тощо — саме стільки часу достатньо, щоб вони проснулись і розцвіли. Навіть умудрявся «заставити» цвісти їх на Водохреще, 19 січня. У березні його конвалії лягають і до підніжжя пам'ятника Тарасу Шевченку, що в центрі селища.

Валентина ПИЛИПЧУК

Фото з архіву В. П. Захарчука