Коли сивина торкається чола, і, підсумовуючи,  розумієш, що гідно прожив життя, а якби почати все спочатку, йшов би тою самою дорогою, яку вже торував, – це, напевно, і є щастя. 

У Василя Герасимовича  та Ольги  Іванівни  Капітул, які проживають У Велимчому, щастя ділиться на двох. Вони удвох його кували, берегли, цінували і нині втішаються разом зі своєю великою сім’єю.  Нещодавно поважне подружжя  відзначило одне з  найсвітліших і найяскравіших подій свого життя — «золоте» весілля.

Усі діти, а їх мають п’ятеро,  шістнадцять внуків і два правнуки вітали найдорожчих людей у їхньому житті з цією знаменною подією.  Вітали й інші родичі, друзі та знайомі. А сім’ю Василя та Ольги поважають, напевно що,  всі у селі. Скромні, розсудливі, помірковані, толкові, доброзичливі, толерантні, добродушні – такими їх знають велимченці, адже все їхнє життя на очах у односельчан. Вони обоє пропрацювали тривалий час продавцями у магазині, пізніше Василь Герасимович у колгоспі завскладом. Тож все життя на виду і у пошані.

Їхні долі такі схожі. Вони обоє знають ціну хліба і ціну щастя. Вони обоє зростали без батька, а Оля навіть свого і не знає – народилася вже після його смерті.

(Закінчення на 4-й стор.)