Ще рік тому ми з вами не знали багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше торкнулось полум’я військових дій. Ще донедавна ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер вони набули нового змісту та перестали бути просто вітанням — це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували своїм здоров’ям та найціннішим, що мають, – своїм життям заради Батьківщини та мирного життя для нас із вами. Ці слова також є свідченням справжнього патріотичного подвигу, і вони адресовані нашим героям – хлопцям, що зі зброєю в руках захищали та захищають крихкий східний кордон України.
Знайомтесь, один із таких українських героїв – заболоттівчанин Ігор Головій, боєць колишньої 51-ої ОМБР, військова спеціальність – старший механік-водій, гранатометник. Його життя, як і життя його родини, недавно розділилось на двоє: до і після війни. Після року неймовірних випробувань та митарств Ігорю (одному з перших у нашому селищі) та ще чотирьом учасникам АТО нещодавно у райдержадміністрації урочисто вручили посвідчення учасника бойових дій. І це не просто документ, який дає право на пільги, це свідчення стійкості, мужності і самопожертви, бо військово-службовці, які їх отримали – це справжні чоловіки, які не ховалися за чужими спинами, а з честю виконали свій громадянський обов’язок і їм буде не соромно дивитися в очі людям та своїм дітям і буде що розказати своїм онукам. Ігор Головій був призваний до лав ЗСУ 11 квітня 2014 року, а вже через місяць знаходився в зоні АТО. Далі – Волноваха, Красноармійськ, Широкий Лан, Красний Дон та багато інших місць, де довелося воювати нашому солдату. Та найбільше запам’ятається йому, як і іншим бійцям 51-ої, висота № 404 біля Краснопартизанська Луганської області. Липень місяць, не-ймовірна спека, шквальний обстріл «Градами» з території Росії, перші втрати. Ігор демонструє знімок із супутника, на якому видно практично зрівняний з землею терикон та суцільні вирви від снарядів довкола нього. «На півтора гектара землі за підрахунками американських спе-ціалістів припало 1226 воронок», — каже він. Та продовжує розповідати про ті страхіття, які довелось пережити: «Біль-ше, ніж за тиждень оборони терикону закінчилось практично все – набої, їжа, вода, яку зливали з радіаторів військової техніки, поки її не розтрощили. Для себе лишили по декілька гранат та патронів». Бійці були десять днів під обстрілами, не могли підняти голови з окопів, не мали вже чим оборонятися, бо «Гради» спалили техніку, так і не дочекалися ніякої підмоги. З трьох боків – оточені, а з четвертого – Росія. Тільки й підтримувала їх віра в порятунок та жага до життя. Саме вони та ще щира материнська молитва, підтримка рідних та любов дружини і маленької донечки врятували Ігоря від смерті, який тоді отримав два поранення в ногу, сильну контузію та був заживо похоронений. Вибуховою хвилею його повністю засипало землею в окопі, врятували його плащ, який впав на голову і не дав задихнутись, та швидка реакція бійців, що змогли відкопати свого побратима.
Після того було прийнято рішення виходити з оточення. Сорок два бійці в районі Червонопартизанська перетнули кордон з Росією, вони рятували свої життя. Солдати сподівалися на порятунок, та потрапили до рук сепаратистів, які передали їх російським військовим. Далі – два дні перебування на території Росії, погроз розстрілом та приниження. Мабуть, не раз тоді наші хлопці прощалися з життям. Тоді ж мама Ігоря, Ольга Іванівна, ще не знаючи про його долю, та серцем відчуваючи біду, після багатоденного мовчання отримала смс-повідомлення від сина зі словами: «Я вас усіх люблю». Так Ігор засвідчував свою любов до тих, кого вже не сподівався побачити. Та про українських військових з’явилася інформація в російських змі, і їх були вимушені передати нашій стороні на пропускному пункті Ізварино. А далі – військова частина в Запоріжжі, інкримінування в ухиленні від військових обов’язків та слідство. На допити могли ви-кликати і в дві, і в три години ночі, при тому, що десять днів пораненому Ігореві Головію не надавалась ніяка медична допомога. Його фізичний стан був важкий і тільки втручання місцевих волонтерів та представників автомайдану привернули увагу громадськості до цих, без вини винуватих, бійців. Після п’яти місяців перебування в Запоріжжі, за допомогою адвокатів їх перевели у Володимир-Волинську військову частину, де базувалася 51-а, а тепер 14-а бригада. Там у кінці травня відбулося перше судове засідання у кримінальній справі, в якій військова прокуратура обвинувачує у дезертирстві з поля бою понад 20 бійців. «Власне, звинувачених було понад чотири десятки, але частина піддалася і підписала так звану «мирову», визнавши свою вину і отримавши умовний термін.

Проте понад 20 вчорашніх бійців, яких адвокат Василь Нагорний називає «кремінцями», вирішили відстоювати свою честь до кінця», — так написала про хлопців газета «День». Серед цих незламних бійців і наш односельчанин, який не зрадив, не скорився і не здався на погрози та вмовляння, і готовий до кінця відстоювати в суді честь, власну гідність та своє добре ім'я. Недаремно Ігор обрав своїм життєвим кредом слова відомого українського борця за волю та великого бунтівника Шевченка – «Борітеся – поборите, вам Бог помагає…». Тепер до них додає не менш відомі слова: «Я не здамся без бою!» Так, він не здається! Попри всі життєві випробування та звинувачення залишається неймовірно світлою, енергійною («живчиком», як ми його називаємо), з почуттям гумору, людиною, яка приходить іншим на допомогу та подає приклад великої стійкості, мужності. Він має в собі стержень, який не ламається від ударів долі, а ще більше гартується. І тільки рідні знають, якою важкою ціною це дається Ігореві. Це і нічні жахіття, коли в сон приходить війна, і страшні головні болі від контузії, безкінечні виклики «швидкої» та душевні рани від несправедливості звинувачень у зраді. Та, незважаючи на все, Ігор не здається перед обставинами. Переживши всі стра-хіття та випробування війни, він тепер сам допомагає іншим солдатам, які перебувають у зоні бойових дій, долучившись до волонтерської групи «ЗВІН», що діє в селищі. Ми підтримуємо нашого Героя та бажаємо йому і його побратимам незламності духу, сили, віри та стійкості для кожного з вас і для нашої святої України. Просимо Божої допомоги у їх боротьбі та боротьбі всіх наших захисників. Віримо в перемогу, бо Бог завжди з тими, хто захищає добро, справедливість та рідну землю. Слава Україні! Героям слава!
Валентина Глущук
смт Заболоття