на рахунку учнів Віталія Трофимчука з Велимчого – більше 60 перемог
Віталій Сергійович Трофимчук з Велимчого — фізик з величезним вчительським талантом. На рахунку його учнів 58 призових місць в обласних олімпіадах та турнірах з фізики та астрономії і три – на республіканських. На минулому тижні він відсвяткував 70-ліття. Найбільше вітань Віталій Сергійович отримав від колишніх учнів, які його поважали і поважають, талантом якого захоплюються і вважають його вчителем фізики від Бога.

Віталій Сергійович на Ратнівщині вже сорок п’ять років. Саме стільки часу працює в одній із найбільших шкіл району – НВК с. Велимче. Він постійно готує і супроводжує юних фізиків на різні олімпіади, турніри і конкурси, разом з ними радіє перемогам і журиться невдачам. Він навіть виставляв свою, сільську, велимченську, команду фізиків на обласні турніри, в яких змагались районні та міські команди, і, бувало на подив, «втирав ніс» усім їм, здобувши призове місце. А районна команда, яку представляв на обласному турнірі, вперше зайняла тоді перше місце серед районів, обігравши навіть команди з Луцька та Нововолинська, – до цього наші районні команди в турнірах призових місць не займали ніколи. Віталій Сергійович живе фізикою і по сьогодні. У селі його визнають не лише як прекрасного педагога, а як просто хорошу, чуйну, комунікабельну, привітну, товариську людину, яка завжди прийде на допомогу, підтримає, розрадить, підбадьорить, людину з широко відкритою душею. І сім’я Віталія Трофимчука – приклад іншим. Усі п’ятеро дітей мають вищу освіту. А подружжя Віталія Сергійовича та Ганни Федорівни (вчителька математики, нині пенсіонерка) – у селі вважають подружжям доброти, порядності, справедливості і наставництва.
Віталій Сергійович родом із села Красна Воля, що на Любомльщині, із села, де навіть немає школи, та, посуті, і села уже нині немає. Пороз’їжджались люди по світу і тільки хати пустки нагадують про село.
— У нас в селі всього 50 хат було, але аж 60 юнаків та дівчат здобули вищу освіту. Чотири роки до школи ходив у сусіднє село, а з п’ятого класу – в Любомль. Особливо любив хімію, історію, географію, з цих предметів постійно їздив на олімпіади і займав призові місця. У десятому класі також, а ось з фізики… набрав нуль балів. Це і стало поштовхом для глибшого її вивчення. Відразу виписав книжку «Збірник фізико-математичних задач» й став наполегливо розв’язувати їх. Розв’язував разом зі своїми друзями, з якими ходив до школи. Поки зайдемо у Любомль, по дорозі розв’язуємо задачі, а ввечері постійно у мене збирались вдома і також розв’язували їх. Так захопився фізикою, що після закінчення школи вступив на фізико-математичний факультет у Луцький педінститут. Сильна група у нас була. Багато студентів із луцьких шкіл. На початку курсу я трохи навіть відставав від окремих, та вже до закінчення був найсильнішим. Займався науковою роботою, теоретичною фізикою. Їздив на наукові конференції. Навіть диплом захищав, тоді як всі інші тільки здавали державний екзамен. 
— Віталію Сергійовичу, Вам уже 70! А Ви продовжуєте працювати в школі, та ще й вдома працюєте зі школярами…
— У мене вдома часто учні – навчаю, допомагаю, разом розв’язуємо задачі. Я задоволений тим, що ще хтось любить фізику, що хоче займатися і цікавиться нею. А студентам навіть по телефону допомагаю робити дипломні роботи.
— Цікаво, чи багато Ваших вихованців пішло Вашою дорогою?
— Раніше поступало на фізико-математичний факультет значно більше дітей. А зараз, оцінюючи заробітну плату вчителя-початківця, уже менше. Та, навіть здобувши вищу освіту, не всі пішли у школи працювати, а шукають роботу більш оплачувану і працюють в інших сферах.
— Ваші учні більше шістдесяти разів займали призові місця на обласних олімпіадах з фізики і з астрономії і навіть тричі у Києві. Скажіть, перемог чи невдач було більше?
— Я підраховував, що з часу моєї роботи у Велимчому возив десь 200 дітей на обласні олімпіади з фізики та астрономії, на турніри, захисти наукових робіт по Малій академії наук, філіал якої працював у нашій школі, а маємо 61 перемогу. Я завжди говорив дітям: якщо команда виграє – заслуга команди, якщо програє — винуватий тренер. А вони сперечаються, кажуть, що це неправда. В цьому році також маємо перемоги.
— Віталію Сергійовичу, а Ваші діти пішли дорогою батька й мами?
— Четверо наших дітей закінчили фізико-математичний факультет, окрім дочки Людмили, яка навчалася у технічному університеті. Найстарший син Сергій – вчитель математики у Велимченській школі, дочка Леся захистила кандидатську і тепер викладає інформатику у Волинському університеті, як, до речі, і її чоловік. Середній син також фізик, але не вчителює, займається бізнесом, як і найменший – він технолог на заводі. Маємо десятеро внуків, яких, як, напевно, і кожен дідусь з бабусею, дуже любимо.
— Знаючи, скільки часу Ви віддаєте дітям-учням, тож, напевно, вільного зовсім не маєте?
— Хоч ще і вчителюю, та час знаходжу і вдома з дітьми займатися, і по господарству поратись. Адже тримаємо разом з дружиною і корову, і поросят, і поля достатньо. Знаходжу час і для хімії, яку люблю ще й зараз, для історії та географії – із задоволенням в разі потреби заміняю вчителів цих предметів. Дуже цікавлюся історією, бо те, що зараз відбувається в нас, в Україні, вже було не раз і в нашій історії, і в світовій. Читаю, дивлюся телевізор, особливо просвітницькі програми, історичні фільми, але щодо фільмів, мушу прочитати книгу, чи було це насправді так, і тоді дивлюся фільм.
Віталій Сергійович з вогником в очах, з ентузіазмом, натхненням та захопленням розповідав про своїх учнів і їхні перемоги, про фізику і любов до неї, й каже, що фізиком може стати мало що не кожен, тільки треба посилено позайматися, підучитися.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ