Федір Павлович із Велимчого – патріот, сім’янин, волонтер, громадський діяч не на словах, а на ділі. Любов до України поселилася глибоко у серці з раннього віку.

На все життя у пам’ятку Федору, як чарівно виводила українські старовинні пісні мама, яким було твердим татове слово, а ще — запах свіжоспеченого хліба та працьовиті руки батьків, простих селян. Відійшли найрідніші у інший світ і залишили по собі добру згадку дітям – дочці та п’ятьом синам, найменший уже відійшов у Вічність. А ті, натомість, свято бережуть пам’ять про батьків.

Федора в усьому підтримує дружина Лада, росіянка за національністю та справжня українка по духу. Подружжя було до трепету душі зворушене, коли настоятель храму святого пророка Іллі УПЦ Київського патріархату, ратнівський декан, протоієрей Роман Бодак з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета нагородив Федора Павловича медаллю «За жертовність і любов до України».

— Нагорода була неочікуваною, у переддень ще мого 55-літнього ювілею, і від цього мені приємніше, — розповідає Федір Григорович. — Ніколи не боявся привселюдно висловлювати свої думки та відстоювати позицію патріота, так, як це робить більшість, тільки, так скажемо, на кухні. Людям потрібно усвідомити, що за нас ніхто нічого не вирішить. Потрібно справжнім українцям гуртуватися і незалежно, звідки вони – з маленького села, а чи великого міста, — відстоювати право на достойне життя у своїй країні, щоб звучало всюди без остраху українське слово в Україні, щоб українська мова у церквах та в храмах линула до Бога.

— Україну підніме тільки молоде поколін-ня, люди старшого, поважного віку, зде-більшого не хочуть визнавати реальність, бо не мають доступу до інтелектуально здорової інформації, — доповнює чоловіка Лада. — З гордістю дивлюся на діток, у яких, коли одягають вишиванку, відразу носик доверху і світяться очі. У них інше мислення, вони не знають, що таке Радянський Союз, що таке «дружба великої Росії». Як тільки почалися бойові дії на Сході, ми з односельчанами почали збирати і відправляти продуктові посилки. Зверталися до вчителів, щоб дітки написали листи солдатам, намалювали малюнки. Ми читали їх із донькою і плакали, бо дитячі душі щирі, вони писали про те, що думають і що відчувають. На ті листи хлопці із фронту відгукнулися, є зворотній зв'язок із дітьми, і це дуже добре. Хвала Богу, що є такі свідомі вчителі і батьки.

Започаткували із чоловіком дванадцять років тому — і це уже стало традицією у нашій сільській школі – на день святого Миколая заохочуємо «миколайчиками» діток-сиріт, напівсиріт. За успіхи відзначаємо відмінників навчання, переможців та призерів олімпіад. Можемо це собі дозволити, і намагаємося хоч якось відзначити дітей, дякуємо їм та бажаємо ще більших перемог, бо знаємо, що це дуже важливо. Я сама напівсирота і, як ніхто інший, знаю, що це таке, коли приділяють тобі увагу. Як можемо, підтримуємо юні дарування зразкового дитячого фольклорного колективу «Золота криниця», який уже відомий не тільки у нашому районі, а й в Україні, духовий оркестр в школі. Приємно, коли йду селом, а діти вітаються. Не раз запитували: «Тьотю Ладо, а чому ви російською розмовляєте?». Пояснюю, що народилася в Росії, у Магадані. А вони мені: «А ми не хочемо вчити ро-сійську, бо Росія на нас напала». Спілкуюся із дітьми, із впевненістю можу сказати словами свого чоловіка: «Україна була, є і буде!». От тільки ціна за незалежність надто велика, бо ж стільки хлопців втратили у тій війні, пролили крові та сліз…

Подружжя жартує, коли згадує, як закохалися. Федір після закінчення Львів-ської школи міліції працював у Магадані оперуповноваженим карного розшуку, а там — і начальником міліції. У Хабаровську здобув вищу освіту, закінчив академію внутрішніх справ.

Повідомив рідним, що їде додому із Ладою. Яким же було їхнє здивування, коли замість очікуваних «Жигулів» побачили синову наречену! З того часу минуло двадцять сім років. Життя у селі Федір не проміняв на життя у місті. Тут він зумів себе реалізувати. У 1996 році за його підтримки брат Петро створив селянсько-фермерське господарство «Веста», яке із 2006 року очолив Федір. Збудували млин, відкрили перукарню, швейне ательє та бар «Веста». Виховали із дружиною хороших дітей – сина та доньку, віддано люблять своє село, забезпечують односельчан робочими місцями, збагачують, відроджують українські цінності та традиції і щиро, усім серцем вболівають за світле майбутнє у процвітаючій Незалежній Україні.

Леся ГРІНЧУК