Анастасія Василівна Редькович – одна із найстаріших жительок одного з найбільших сіл не лише району, а й області – Велимчого. Вона народила і виховала двоє дітей. Має три внуки і сім правнуків. Якраз, коли в одного з правнуків різалися зуби, бабця й повідомила, що зуби ріжуться і в неї. Хто на сміх взяв, хто вдав, що не розчув, а донька Ганна, з якою і проживає старенька, перепитала бабусю, що ж то вона таке говорить.
— Та ось подивіться, — мовила бабця і відкрила свій беззубий рот.
І донька перевірила. Ріжуться. Спереду, у верхній щелепі, на місці других різців, де колись були зуби, і яких не стало уже літ-а-літ назад, один уже прорізався, а інший саме витикається.
А бабця далі:
— Все болять і болять мені ясла в цьому місці, де зуби тепер ростуть. Вже і їсти не можу – настільки боляче. Не можу й доторкнутися до ясел. А оце намуляла, оказія якась, – зуби ростуть. І сама собі не вірю, але ж ростуть.
Ця новина швидко облетіла рідних і сусідів, долетіла і до нас, журналістів.
Коли я зайшла в оселю до бабці Насті, вона сиділа на дивані чистенька, гарна. Незважаючи на літа, при хорошій пам’яті і розумі. Поговорили трішки про життя-буття і про… зуби.
— У мене сім старих зубів ще є. П’ять знизу і два – зверху. Всі інші повипадали, зогнили, тільки два з них вирвала у лікарні.

Вже років із п’ятдесят тому, бо ще пам’ятаю, як боліли дуже, прийшов бригадир кликати на роботу, побачив, що щока геть спухла, й сказав, що недовго вже з тими зубами мучитися буду. А тепер мучуся від болю, бо стали молоді зуби рости. Такого ніде не чула, хоч скільки літ прожила. Ось подивіться, ростуть.
Я навіть окуляри витягла із сумки і одягла на очі, заглянула бабці в рот. І, як на мене, у баби молоді зуби, і аж ніяк не скидається на те, що це, можливо, якісь кістки вилазять, чи частинка старого зуба – молоденькі, гарні, як у дитини. Дивина!
— Важке у мене життя було, ох, яке важке, — продовжує бабуся. — Без матері я зростала, при мачусі, а діти мої — без батька. Вийшла заміж за дві неділі перед Пилипівкою, а вже 9 травня забили мого чоловіка у лісах. Він і на фронті був, і у партизанах довго, а загинув після війни. Була я і в Німеччині, шістнадцятилітньою дів-чиною забрали. Правда, там мені добре було, хоча робила важко. Господар двадцять корів мав, я їх доїла, ще й на поле йшла до роботи. Але годували мене добре — що самі господарі їли, те й мені давали. Тільки ось зимою дуже холодно було. Жила в приміщенні, яке не опалювалося. Спала на перині, периною і вкривалася, три подушки мала, але мерзла-мерзла в холодній постелі. А вже вдома і голодною була, і холодною. Навіть був час, що і без спідниці залишилася.
— Як це — без спідниці?!
— Без чоловіка я ж жила. То і чоловічу роботу сама робила. Пішла у ліс дрова заготовляти, а мала одну-однісіньку спідницю. Рубаю ті дрова, а спідниця все заважає, та й шкода було – одна ж у мене. То я її зняла. А вона й згоріла біля вогнища, яке розклала. Залишилася в одному переднику. Господи! Так ніхто не жив, як я! Але люди шкодували мене, допомагали жити, не ображали. Помагали і скосити, і іншу роботу зробити, не залишали зовсім одну з бідою. А бувало, що і їсти не мала що. Піду на роботу, нароблюсь – і тільки водички поп’ю.
— А де працювали, бабусю?
— Дояркою була, і на різні роботи в колгосп ходила.
— Ще як дояркою працювала, приморозила ноги, — додає дочка Ганна. – На ногах виросли якісь ґулі, то років три-чотири тому операцію робили, вирізували їх. Тоді я маму і до ЛОРа думала завести, вона на той час геть нічого не чула, але ж не захотіла. Тоді, якщо щось хотіла мамі сказати, то доводилося писати на папері. Вона в школу лише одну зиму ходила, але прочитає трохи. А років зо два назад помітила, що мама чує. Й вона сама дивується – чує. Слух відновився не повністю, треба говорити до неї голосніше. І наскільки-то мені легше стало з нею, як почала чути.
— Ой, важко жити було, — продовжує бабуся. — Зосталася без чоловіка, якраз чекала дитину, ні хати, нічого не було. Чоловік мав деревину на хату, то свекруха того ж самого тижня, коли він загинув, хутчіш продала. Вже через сім років, то сіни відірвала від своєї хати і мені дала. З тих сіней я невеличку хатину зробила, там і жили. А вже потім у батьківську хату перебралася, то ще мала мороки, поки її викупила у батькових дітей від іншої дружини. Вони мені й самі сказали, щоб перебралася у ту хату, бо ж пусткою стоїть, а потім надумали продати. То, якби не сільський голова, лишилася б без хати. А він порадив грошей позичити і сплатити за неї. Добрі люди позичили – одні 500 рублів, і інші 500. Пішла на роботу дояркою і ті гроші за рік віддала. Я не ображаюся на родичів, що так хо-тіли зі мною обійтися. Вони до мене хороше відносились і до того, і після того випадку.
— Моя мама весь вік важко працювала, — продовжує Ганна. — Вона й зараз без роботи не може, все рветься до неї. Ще років два тому, то і на поле брала її. Одного дня не взяла картоплю копати, зважаючи на її старість, то поки ми приїхали додому, мама так розплакалася, так розхвилювалася, що довелося заспокійливі таблетки давати. Все журилася, як жити буде без роботи, і зараз журиться, бідкається, що нічого путнього не може зробити. По вулиці ходить, то підбере щось, то піднесе, телевізора не дивиться, бо у своїй роботі. Але, яка та робота у 90 літ?! Та так і час швидше проходить, і бабця ворушиться, живе.
— Ох, пережила я – пережила, – бідкається далі баба Настя. – А от Бог смерті не дає… Не раз плачу. Живу довго, а робити не можу, а без роботи жити не можу. Біда.
— А як Вам зараз живеться?
— Добре зараз. А що ж тепер жити?!
Щодо молодих зубів у 91-річної бабці, спитала у стоматологів, вони ж дивуються — у їхній практиці такого не було.
Поцікавилася в Інтернет-виданнях. Виявляється, такі випадки є. Молоді зуби ростуть навіть і у старших людей. Та буває, що дідусі з бабусями звертаються до стоматологів, і ті засвідчують, що це не зуби, а нарості кісток, але трапляється, що лікарі, пересвідчившись, що це дійсно молоді зуби, тільки розводять руками.
Найстаріший житель, у якого виросло три молодих зуби, 128-річний Бахрам із Азербайджану — лікарі пояснили це диво можливим омолодженням організму, яке настає при здоровому способі життя. А найбільш «зубата» бабуся – 90-літня жителька Шанхаю, у якої виросло у такому віці аж 25 молоденьких зубів, які склали разом з уцілілими повний комплект, – пишуть Інтернет-видання. Отакої!
Валентина БОРЗОВЕЦЬ