Ратнівські пандуси для інвалідів чи для «галочки»?

інваліди-візочникипандусІнваліди-візочники планують проїхатися селищем і створити своєрідну «карту доступності»

Люди з вадами опорно-рухового апарату стикаються з безліччю проблем. Серед них і відсутність пандусів, високі бордюри, через які не можна безперешкодно дістатися до будь-якого закладу. Журналіст ра-йонної газети «Ратнівщина» здійснила прогулянку нашим селищем і перевірила, чи відповідають будівельним нормам ратнівські пандуси і чи реально ними користуватися.

Для того, аби знати, на що потрібно звернути особливу увагу, попросила консультацію у жителів сіль-ської місцевості подружжя Володимира та Марини Мажулів із Замшан та Валерія Литвинця із Ратного. Вони з радістю погодилися, адже для них це болюча тема, бо пересуваються на інвалідних візках. У результаті прогулянки селищем вдалося виявити чимало цікавих, а подекуди – і зовсім неприєм-них моментів.

— За стандартами державних будівельних норм, допускається кут нахилу пандуса — дев’ять градусів. Але часто будують так, що не думають, як інваліду виїхати на те підвищення. Пандус впирається в дерево, у сходи, або перед ним високий бордюр чи яма. Інколи стоять квіти, холодильники чи інше магазинне начиння. Тож постає питання: ратнівські пандуси зроблені для інвалідів чи для «галочки»? – розмірковує Валерій Литвинець. – А ми ж то активні, беремо участь у конкурсах, святах, змаганнях. Неможливо до банкоматів під’їхати, часто просимо допомоги у людей. Надзвичайно важко через велику кількість машин на стоянці і торгових палаток потрапити до магазинів «Пасажу», знову ж таки доводиться просити у перехожих купити необхідне. Тішить те, що люди у нас небайдужі, не роблять вигляду, що просто не помічають нас на візках. Не відмовляють, купують. До нашого ринку не так просто до-братися на інвалідному візку через погане асфальтне покриття із вулиці Заболоттівської, нового, не так давно відкритого, торговельного «Пасажу», до магазинів якого, на превелику радість, маємо доступ. До центральної районної бібліотеки мені важко дістатися, завдає незручностей стовп посередині пандуса, біля якого часто велосипедів понаставляють.

— Безпечно і комфортно рухатися селищем, як виявилося на практиці, можна не скрізь, — каже Марина Мажула. – За-їхати на більшість тротуарів складно, бо бордюри подекуди занадто високі. Тому пересуваюся проїжджою частиною, а дорожнє полотно також має свої «нюанси». Їх доводиться об’їжджати. З огляду на насиченість ратнівських доріг автомобілями, такий спосіб пересування є не лише некомфортним, а й небезпечним. Але не все так погано в «нашому домі», щось та й робиться. Наприклад, вхід в аптеку «Сальве» зроблений досконало, і магазин квітів облаштований зручним пандусом. Я самостійно можу доїхати до вхідних дверей квіткового магазину і потрапити всередину приміщення на активному візку. Тому ніяких нарікань на цей заклад немає.

— Я усе зрозумів, — жартує чоловік Марини Володимир, — це натяк на те, що потрібно мені частіше квіти дарувати! Товариш, який якось супроводжував мене, сказав, що раніше не звертав уваги, наскільки складно пересуватися вулицями людям у візку. Але поряд зі мною він відчув, якою великою перепоною може бути навіть маленька ямка у асфальті.

Попрямували до селищних банківських установ. Проте безперешкодно, як виявилося, можна дістатися не скрізь. Неможливо потрапити у приміщення «ПриватБанку»:

— Отримуємо пенсії на кредитні картки цієї установи, — розповідає Володимир. — Після закінчення терміну дії картки необхідно її поновлювати. Тому заїзд у приміщення «ПриватБанку» вкрай необхідний. Самі працівники установи, коли до них звертаємося, завжди позитивно реагують. Але щоб докликатися працівника банку, потрібно просити допомоги у сторонніх. Якщо вже збудувати пандус не в силах, то встановіть хоч кнопку виклику, до якої можна було б дотягнутися.

На нашому шляху управлін-ня соцзахисту. Після встановлення пандуса до інвалідів-візочників, як розповіли мої співрозмовники, зверталася завідувач сектору обслуговування інвалідів і використання коштів ЧАЕС Тетяна Шмиговська, аби випробували і дали свої рекомендації щодо заїзду. Були невеликі недоліки, але їх у короткий термін усунули. Добротний металевий пандус, завдяки старанням завідуючої відділенням со-ціально-побутової адаптації Галини Федорівни Курилюк, збудували біля територіального центру соціального обслуговування населення, який став «резиденцією» для інвалідів. Адже тут вони отримують від працівників терцентру всебічну допомогу, а також тут відбуваються засідання їхньої спілки. Прямуємо до «Нової Пошти». Нас зустрічає велетенська яма перед самим порогом приміщення. Якщо немає припаркованих машин, то об’-їхати її цілком можливо.

— Працівники установи завжди ввічливі і виносять посилки на вулицю, — підтверджують Володимир і Валерій. – Але роботи у них завжди по саму зав’язку, тому виходять не відразу. Нам потрапити у приміщення на візку практично неможливо, та й кнопки виклику немає. Тому доводиться чекати. Дуже хочемо, щоб доступність до «Нової Пошти» була на належному рівні, адже робимо покупки через Інтернет. У них прекрасний сервіс доставки, але він має й надалі вдосконалюватися. Навпроти «Нової Пошти» хороший торговельний центр «Вежа». Забравши посилку, можна було б купити там продукти додому. Але прикрість – «Вежа» нам недоступна! І, мабуть, ще довго подібну «оборону» від клієнтів триматимуть власники місцевих магазинів та кафетеріїв. Може, ми зможемо достукатися до свідомості підприємців?

— От, наприклад, у Замшанах варто було побачити місцевим підприємцям, що ми самі їздимо за покупками, як зробили нам доступ, — веде далі розмову Володимир. -  Здебільшого це примітивні конструкції або підмуровані бордюри, та й самих пандусів у приміщення магазинів ще немає, але під’їзні шляхи підприємці облаштовують з урахуванням наших потреб. Для сільської місцевості це досить важливо. Найближчим часом напишемо офіційні листи до керівників подібних закладів та установ селища Ратне, аби потурбувалися про доступність їхніх приміщень для маломобільних верств населення. Але ця публікація вже може вважатися офіційним зверненням. Тож дуже просимо відреагувати. Хочемо відмітити приміщення служби зайнятості, районного суду, селищної ради, а НВК «загальноосвітня школа № 1-гімназія ім. В. П. Газіна» смт Ратне не раз приймала у своїх стінах членів нашої орга-нізації. Тут ми проводили концерти і спортивні змагання. Гарний приклад взаємодії у нас із керівництвом центральної ра-йонної лікарні. Консультувалися з нами щодо пандуса в кімнату відпочинку, яку планують облаштувати в холі. Запрошували, щоб порадитися щодо облаштування ванної кімнати та санвузлів. Що не кажіть, а подібні речі надихають. До людей на інвалідних візках почали ставитися не як до немічних, а як до «особливих». Зараз навіть термін такий є – «люди з особливими потребами».

Ось ще один приклад позитивної динаміки: при здачі новобудови готелю із магазинами у ньому по вулиці Центральній врахували наявність можливого доступу для інвалідів. Це надзвичайно приємно. Ми порушували питання, щоб у готелі створили кімнату, у якій мали б зручність знаходитися відвідувачі із фізичними вадами, бо це нам вкрай необхідно. Наша організація є партнером Інституту розвитку людини в Луцьку і Білоруської інвалідної організації РАІК (республіканська асоціація інвалідів-колясочників). Подана заявка на конкурс регіональної співпраці, який проводиться Європейським Союзом. У випадку перемоги в конкурсі ми плануємо запрошувати на заходи представників білоруської сторони. А де їх приймати? Власного офісу у нас немає, а готель з кількома кімнатами зі зручностями був би не зайвим.

Останнім часом справа зрушила з «мертвої точки». По вулиці Центральній понизили бордюри у місцях пішохідних переходів. Тож вже маємо великий прогрес! І це не жарт, адже перестрибнути через бордюр на візку неможливо. Пандуси та з`їзди із бордюрів потрібні не лише нам, а й мамам, які везуть своїх дітей у дитячих візках.

До райдержадміністрації інваліду на візку дістатися складно. Хоч є пандуси, та високий бордюр з боку проїжджої частини перешкоджає. Доводиться об’їжджати із заднього двору, шляхом заїзду для машин держслужбовців.

Зручний під’їзд серед аптек ми побачили лише біля аптеки «Сальве», а в центральну аптеку пандус хоч і є, та двері незручно відчиняються. І таких прикладів досить багато.

Здавалося б, що люди з проблемами зі здоров’ям неабияк потребують не тільки фізичної допомоги, а й духовної. Та, на жаль, про зручність інвалідів і там не подбали, як слід, не до всіх храмів без сторонньої допомоги можна потрапити. Тож пандуси залишаються одвічною проблемою маломобільних груп населення. Планують інваліди-візочники зібратися і проїхатися селищем, зробити фотознімки, створити своєрідну «карту доступності». Будемо надіятися, що їхні ініціативи втілять у недалекому майбутньому у життя.

Леся ГРІНЧУК

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>