На полях теперішніх сільгоспкооперативів у районі вже не побачиш під час весняних польових робіт тієї кількості техніки, що колись. Адже у них у багато разів поменшало землі, яку вони обробляють, орендуючи у селян-власників,  а тому відпала й потреба утримувати чисельний автотракторний парк.

А друга причина — що вони тепер не можуть дозволити собі таку розкіш через брак коштів. Тож і в СВК «Полісся», де ми побували у вівторок, на полі під селом Краскою «бігали» всього два трактори: Т-150 закінчував передпосівну підготовку грунту, а на іншому краю площі ходив МТЗ із сівалкою. Біля каналу, поритого бобровими норами, чекала автомашина з насінням.

— Оці три механізатори, які тут зараз працюють, утрьох роблять у нас фактично всю роботу від весни й до осені, — розповідає голова СВК Микола Тимощук. — Весь передпосівний обробіток виконує Микола Дмитрук, сіє Леонід Присяжнюк, а Микола Зварич підвозить насіння і допомагає його засипати в сівалку. Техніка стара, але якось підкручуємо її потроху, ремонтуємо, хоч запчастини тепер теж дорогі, та ще й не завжди якісні.

Коли ж поцікавився в голови, з якого року в них «наймолодший» трактор, він вигукнув таке протяжне «О-о-о-…о!», що й без подальших слів стало все зрозуміло.

— Зразу й не згадаю, з якого точно, — відповів він. — Чи з дев'-яносто першого, чи з дев'яносто другого. Одним словом,  — ровесник незалежності.

Та не лише стара техніка створює проблеми для господарства. Найперша і найбільша проблема — гроші, а точніше — їх хронічний брак. При незначних обсягах виробництва та обмеженому асортименті продукції рідко яке господарство має достатньо вільних обігових коштів, щоб дозволити собі закупити на весну і пальне, і мінеральні добрива, і засоби захисту рослин.

— Виживаємо, як можемо, — продовжує розповідь Микола Тимощук. — Кредитами намагаємося не користуватися, вже років три без них обходимося. Пальне беремо у однієї фірми в Луцьку, яка дає його з відтермінуванням оплати на два тижні. Але навіть з доставкою з Луцька виходить дешевше, ніж купувати в Ратному на заправці. А зараз виженемо корів на озимину, молока побільшає, розрахуємося за пальне. Добре, що завод «Дубномолоко» платить вчасно. Хоч і малувато це сьогодні — 6,15 гривні за літр — та куди дінешся?! Погода нині сприяє, то думаю, що до неділі обсіємося. А потім вже будемо проводити підживлення посівів одночасно з обробітком проти бур'янів.

А ще було видно, що голові господарства, який у молоді роки розпочинав тут працювати ще трактористом, болить душа за землю. Коли ми проїжджали повз колишні поля, які позаростали купинами ситнику, кущами і навіть чималими деревами, він пригадував, що росло там раніше.

— Велику дурницю тоді зробили в державі, коли прийняли рішення виділяти земельні паї не підряд на одній площі, а де кому заманеться, — переконаний Микола Тимощук. — Та ще коли ті паї розкидані у трьох місцях, як у нас, то зовсім «порвали» клітки. А більшість старих людей, які хотіли тої землі, вже повмирали, молоді не дуже поспішають на ній господарювати, а для господарства при теперішній дорожнечі пального ганяти техніку з одного кінця в інший і крутитися там на тих 50 — 60 сотих — немає ніякого сенсу. От і виходить, що земля гуляє, і вигоди від того нікому — ні людям, ні господарству, ні державі… Але ми якось все-таки будемо жити! — закінчує голова розмову на оптимістичній ноті.

Дмитро  Мороз