Микола Михайлович Калачук – Забродівський сільський голова. Очолює сільську раду, в складі якої три села: Заброди, Лучичі, Якушів з населенням більше двох тисяч осіб, ось уже шість скликань підряд. Нещодавно виповнилося 25 років роботи Миколи Калачука на цій посаді. За ці роки зроблено чи не найбільше серед усіх сільських рад району — Забродівська сільська рада вважається однією із кращих на Ратнівщині. Щорічно вона виконує і перевиконує дохідну частину місцевого бюджету, спрямовує кошти на соціальні об’єкти населених пунктів, на розвиток території. А ще сільська рада виграє у тому, що знайшла шлях по залученню інвестицій у розвиток громади, завдяки перемогам у Міжнародних та Всеукраїнських конкурсах. Лише протягом останніх п'яти років донорським фондам запропоновано 21 проект, 14 із них — виграні, залучено майже 9 мільйонів гривень! Такої великої суми грантових коштів не вдалося залучити жодній сільській раді району, думаю, і області.
Микола Калачук неодноразово нагороджений грамотами різних рівнів, має Почесну грамоту Верховної Ради України, навіть орден «За заслуги» ІІІ ступеня — за значний особистий внесок у зміцнення місцевого самоврядування в Україні, забезпечення розвитку територіальних громад, багато-річну сумлінну працю та високий професіоналізм.
Наш кореспондент поспілкувалася з Миколою Калачуком і найперше поцікавилася, де і ким він розпочав свій трудовий шлях.
— Родом я із Замшан. Очолював комсомольську організацію колгоспу імені Чапаєва, був заступником голови правління, а потім — головним зоотехніком колгоспу ім. Лесі Українки – на той час це були дуже потужні господарства. А закінчив я Львівський зооветеринарний інститут. Далі років із чотири працював у райкомі партії у сільгоспвідділі, а жив у Забродах. Коли звільнилася посада Забродівського сільського голови, очолити її довірили мені — це було останнє скликання, коли обирали голів із числа депутатів. — З того часу пройшло чверть віку, уже можна підсумовувати, що вдалося зробити.
— Зроблено багато в різних напрямках. Завдяки підтримці депутатського корпусу та ще й завдяки участі у різних проектах проведені капітальні ремонти приміщень ФАПів у всіх трьох селах, клубу у Якушах, інше. Про зроблене нами вже не один раз говорилося на сторінках і районної газети, й інших видань, тож повторюватися не буду. Скажу лише, що можна було зробити значно більше, якби були дотримані усі зобов’язання з боку держави, які вона взяла на себе, зокрема, по фонду підтримки місцевого самоврядування. На жаль, чотири серйозних проекти до цього часу недофінансовані державою — і по медичному обладнанню для всіх ФАПів, і по будівництву дитячого садочка в Якушах, по вуличному освітленню і капітальному ремонтові приміщення школи у Забродах, де планувалося провести енергозберігаючі заходи. Та маємо Міжнародний проект програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна» – це, мабуть, найбільше наше досягнення — проект дає можливість збудувати третину асфальтних доріг у селах, які на території сільської ради. Ми не надіялися на «подачки», хоча нам допомагали і районна, і обласна ради у співфінансуванні проектів, адже сільська рада не в силі втілювати ті проекти самостійно, хоч всі інвестиційні заходи були нашою ініціативою. Допомагає у наповненні бюджету та розвитку громади і СТОВ «Ратнівський аграрій», яке частково працює і на території нашої сільської ради. Фінансова спроможність – основа основ будь-якої території, а наповнення бюджету залежить від податкового законодавства. У минулому номері газети «Ратнівщина» у матеріалі «Тверде покриття – на чотири вулиці селища» Володимир Кулик зазначив, що Ратнівська селищна рада має більший дохід за дохід решти двадцяти трьох сільських і селищних рад разом узятих. Але чи не варто було б акцизний збір розподіляти на сільські та селищні ради в залежності від того, скільки на їхніх територіях автомобілів, які заправляються на автозаправках у Ратному, і збір іде у селищну казну. А тоді й порахували б бюджет і селищної ради, і усіх інших. Різниця була б очевидною.
— Миколо Михайловичу, Вам є що порівняти за стільки літ. Скажіть, коли було найважче працювати за всі ці шість скликань?
— Найважчий період, мабуть, тоді, коли був розподіл товарів по талонах, це друге скликання. Дуже важкий період – це і талони, і відсутність надходжень до бюджету, і затримка по виплаті зарплати, яку виплачували частинками, із запізненням, різними товарами, матеріалами – щоденні скандали, невирішені питання. Розумієш, що людина приходить у відчаї, а допомогти просто не можеш. Потім поступово ситуація стабілізувалася.
— Миколо Михайловичу, у Вас досягнення і напрацювання, плани на майбутнє з розвитку громади, але нині на часі досить актуальне питання адмінреформи. Яке Ваше бачення на хід її проведення?
— Адмінреформа, яка планується в органах місцевого самоврядування, на мою думку, проводиться із запізненням на років двадцять. Та, взявши до уваги офіційну інформацію, скільки вкрадено бюджетних коштів високопосадовцями держави, розумієш, що тих грошей вистачило б на проведення п’яти таких реформ. Так, як планують її провести, зрозуміло, що користі вона для простих людей не дасть. Якщо на наш район залишити три громади, як пропонується, то виникає питання, чи здатні вони будуть створити якийсь комфорт для тих жителів, які мешкають у віддалених селах – з часом на них чекає забуття. Якщо лише на 1-2 відсотки зменшити надходження — громада стає фінансово недостатньою. Підходи мають бути зовсім іншими. Якщо робити реформу для людей, Ратне мало би бути містом, населення уже ж 10 тисяч, хай би залишалося територіальною одиницею – центром, і ще 5-7 територіальних громад – тоді дійсно була б реформа для людей. Сьогодні багато говорять про польський варіант, але, зважаючи на те, що ми давно тісно співпрацюємо з п’ятьма надійними польськими партнерами, мав можливість бачити на місці, досконало вивчити їх територіальний устрій. Там є гміни, в яких більше 6 тисяч населення, але є і такі, які мають до 3 тисяч. Якщо в нас, за неофіційними даними, на область хочуть створити 35 територіальних громад, то, вибачте, у Люб-лінському воєводстві, яке за площею подібне до Волинської області, існує більше 200 гмін, а між центральними садибами гмін всього 12-15 кілометрів. Там об’єднали по декілька гмін, і в тому числі населені пункти, які раніше були хуторами. А у нас?! Якби укрупнення провели раніше, то сьогодні у такому варіанті, як пропонується, можна було б укрупнювати територію у другий етап. Таке враження, що проводиться реформа циркулем на карті. Я «за» реформу, але не за таку, як пропонується провести зараз.
— Заброди мають увійти до складу Ратнівської територіальної громади. Як Ви думаєте: Забродівська громада буде розвиватися далі, і що ще хотіли би встигнути зробити до цього часу?
— Плани є. Є напрацювання з польськими партнерами, в яких, як мінімум, реалізовується 5-6 проектів за підтримки польських та європейських донорів. Там за п’ять останніх років завдяки залученню інвестицій такі разючі зміни! Зараз і в нас на всіх рівнях, особливо на державному, дуже багато говориться про залучення інвестицій. Уся Європа живе на інвестиціях, на проектах. І у разі, якщо адмінреформа відбудеться у такому варіанті, як пропонується, все залежатиме від лідера і його команди. Надіюсь, що Забродівська громада не буде обділена увагою – у нас є земля, ми її зберегли з перспективою для забудови, для ведення особистих селянських господарств, і саме в цьому питанні, думаю, наша територія найбільш приваблива для Рат-нівської громади. А ось, як жити будуть, наприклад, Датинська, Запільська, Адамівська і багато інших віддалених від центру громад — покаже час.
— Що Вас сьогодні найбільше турбує і про що мрієте?
— Мене як сільського голову, усіх жителів нашої громади, та, думаю, і всієї України, найбільше турбує ситуація на сході України, проведення антитерористичної операції — все інше – другорядне, в порівнянні з цим. Тільки від нашої громади на сьогодні мобілізовано дев’ятнадцять юнаків та молодих чоловіків, які з честю виконують свій військовий обов’язок. І громада, і з сільського бюджету надаємо певну фінансову допомогу мобі-лізованим для придбання одягу, військової амуніції тощо. І кожен з нас мріє, аби та війна чимшвидше закінчилася, щоб наші односельці й усі мобілізовані живими і здоровими повернулися додому, до своїх сімей, до мирної праці.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ