Ще один рік нашого життя добігає до завершення. Про його підсумки і плани на наступний наша сьогоднішня розмова з депутатом обласної ради по виборчому округу, куди  входять селище Ратне, Прохідська, Гірниківська і Самарівська сільські ради (включно із Самарами-Оріховими), головним лікарем центральної районної лікарні Михайлом Бегалем.

— Михайле Григоровичу, я знаю, що як депутат Ви працюєте в постійній комісії обласної ради з питань охорони здоров’я. Чим переймалися її члени протягом року, які питання розглядали, які проблеми порушували? З чим найчастіше зверталися люди до депутатів?

— Треба розуміти,  що обласна рада відповідає в першу чергу за обласну комунальну власність. А що стосується нашої комісії – то це сфера охорони здоров’я та соціального захисту. І проблем тут дуже багато. Це і забезпечення сучасним обладнанням, і медикаментами, і проблема кадрів, а в першу чергу – це питання коштів. Я вже не раз про це говорив на сесіях, звертався і до голови обласної ради Ігоря Палиці, і до голови обласної державної адміністрації Володимира Гунчика, щоб звернули увагу: відсотків сімдесят, а то й вісімдесят звернень громадян до обласної ради стосуються матеріальної допомоги на лікування. І це не справа чисто медиків, це справа всіх.

По-друге, багато чого буде мінятися у зв’язку з медичною реформою. Багато процедур перейдуть у центри госпітальних округів, тобто, крім Луцька, у Ковель і Нововолинськ. Хочеться, щоб там проводили, скажімо, і ту ж трансплантацію нирки. Це, до речі, була моя ідея, ми на цю тему провели «круглий стіл» у газеті «Волинь», а вони його потім поширили по всій Україні. Ця програма запрацює в Україні вже з наступного року. І взагалі, я вважаю, обласні лікарні не повинні зациклюватися на тих речах, які можуть робити в районах. Вони мають бути іншого типу і повинні надавати якісні послуги, щоб наші люди не їхали на обстеження до Рівного чи Львова. Мова йде про діагностичне обладнання, яке вартує десятки мільйонів гривень, але воно повинне бути в області, і з цього приводу не раз доводилося виступати на сесії.

Пророблялося також питання по обладнанню для онкодиспансеру, по обласній лікарні, по психоневрологічному диспансеру, по наркологічному диспансеру. Багато всяких перипетій протягом року було по Ковельській залізничній лікарні.

— Ефективність роботи депутата соціологи оцінюють, зокрема, й по тому, із скількома запитами він виступав на сесіях. Можете пригадати свої?

— Ну, щоб перелічити всі, то довелося б піднімати протоколи всіх сесій обласної ради з початку року. Назву лише останні, які я подавав на сесії в листопаді. Зокрема, до голови обласної ради Ігоря Палиці звертався, щоб вплинув на ситуацію в колишній Ковельській залізничній лікарні, де хворі мерзнули в «голих» палатах при температурі 13-14 градусів, а також щоб посприяв у виділенні нового автомобіля для обласного патологоанатомічного  бюро, тому що їхньому вже дев’ятнадцять років і лише торік на ремонт було витрачено майже сто тисяч гривень, а це ж наші гроші. А третій запит адресував обом керівникам області і стосувався він безпосередньо нашого району, тому наведу його повністю:

«Автомобільна дорога по маршруту Луцьк-Хабарище на території Ратнівського району (відрізок Гірники-Язавні) знаходиться в жахливому аварійно-критичному стані. Перевізники обирають інший маршрут, порушуючи затверджений, та слідують з Луцька до Хабарища через Кортеліси, обминаючи населені пунк-ти  Броди, Теребовичі, Язавні. Відповідно, жителі даних сіл залишились без автобусного сполучення по даному маршруту.

Враховуючи дані обставини, прошу Вашого сприяння в ремонті автодороги за маршрутом Луцьк-Хабарище між населеними пунктами Ратнівського району на вищевказаному відрізку».

— Ми з Вами поволі «спустилися» вже від обласних проблем до районних. Які пріоритети визначили для себе на 2018 рік?

— Коли мова йде про проблеми району, то в обласній раді ми всі три депутати – Володимир Налькович Бондар, Валентин Антонович Чернецький і я – намагаємося діяти спільно, скоординувавши наші зусилля. Тож ми після обговорення з керівництвом району визначили такі основні пріоритети: завершення будівництва дитячого садка в Ратному, придбання комп’ютерного томографа для лікарні і добудова дитсадків у Жиричах та Річиці. На всі ці об’єкти потрібні мільйони гривень, і зрозуміло, що район їх сам не «потягне».

— А які зміни, нововведення очікують пацієнтів центральної районної лікарні у Новому році?

— Із 2020 року має запрацювати медична реформа, згідно з якою гроші «ходитимуть» за пацієнтом. Наслідком цього стане конкуренція лікувальних закладів. Але люди ітимуть туди, де їм нададуть більш якісну, кваліфіковану допомогу і де ця допомога буде для них доступною і в сенсі транспортного сполучення, і «по кишені». У цьому напрямку ми й працюємо, бо якщо цього не зробимо сьогодні, то завтра наших людей «перехоплять» інші, а від цього програємо і ми, і вони. У нас в області вже є випадки, що новостворені громади Горохівського і Рожищенського районів укладають угоди з луцькими поліклініками.

Що робимо конкретно? Створюємо систему попереднього запису до лікаря. Ставиться завдання, щоб хворий при надходженні в лікарню не затримувався у приймальному відділенні, а буквально за лічені хвилини направлявся в діагностичну палату того відділення, за профілем якого він, виходячи із скарг хворого, буде лікуватися. Там він зразу опиниться під опікою медсестри і чекатиме огляду лікаря. Хочемо полегшити доступ до стаціонарної допомоги і діагностики у вихідні. Бо в медицині існує таке поняття, як «синдром вихідного дня». Це коли людина цілий тиждень відкладає візит до лікарні, все сподівається, що «і так пройде», а в суботу все-таки звертається до лікарів, бо не може терпіти. А тоді ми мусимо викликати працівників з дому, посилати за ними автомобіль, а це додаткові витрати.

По одному напрямку – лікувальній реабілітації хворих – ми вгадали ще раніше. Це по неврології і по дитячому відділенні. До нас сюди їдуть вже й пацієнти з інших районів. Нещодавно, наприклад, привозив свого батька на післяопераційну реабілітацію голова районної ради аж із Луцького району! Ви могли собі уявити таке раніше?! До того ж, якби не було реабілітації в дитячому відділенні, його довелося б просто закрити і приєднати до інфекційного, тому що там не було б пацієнтів, особливо влітку. Тому хочемо зробити також кардіологічну і легеневу реабілітацію.

Вгадали ми і з переливанням крові. Вже більше двох років тому ми отримали ліцензію і в нас є свій банк крові, тож плазму використовуємо тільки ту, яка зберігається не менше шести місяців. В області такі речі роблять лише в Луцьку, Володимирі-Волинському, Нововолинську і Ковелі. А хто не матиме ліцензії (в плані переробки крові), там відділення переливання крові будуть закривати.

І щоб наші пацієнти менше їздили до Луцька, менше витрачали часу і коштів, хочемо підтягнути в себе рівень діагностики. Я вже говорив про комп’ютерний томограф. Нещодавно придбали в борг новий радіовізіограф для стоматологічної поліклініки вар- тістю 168 тисяч гривень. Це той апарат, яким роблять знімки зубів. Вартість послуги буде коштувати 35 гривень, але якість там не йде ні в яке порівняння зі старим. Тож пацієнт зможе вибирати: заплатити ці гроші і бути впевненим, що через рік того зуба не доведеться видаляти, якщо лікар щось не побачив, чи зекономити зараз і втратити потім.

Також хочемо придбати аналізатор крові по гліколізованому гемоглобіну (для хворих на цукровий діабет), бо зараз ратнівчани їздять за цими аналізами до Луцька і Ковеля у приватну фірму, тратять цілий день. У нас буде для них і дешевше, і швидше.

Є й інші задуми, але на все це потрібні кошти, а з ними якраз у наступному році може виникнути проблема…

— Так, Ви про це говорили вже й на минулому засіданні колегії райдержадміністрації, і навіть поставили питання категорично: чи буде майбутнє в центральної районної лікарні? А проблема – пояснимо для читачів – виникла у зв’язку з утворенням об’єднаних територіальних громад і перерозподілом через це коштів медичної субвенції. Тим часом процес децентралізації ще не завершився. Тож якою Ви бачите співпрацю з новими громадами і чому хвилюєтеся про майбутнє лікарні?

— Після утворення Заболоттівської, Забродівської, Самарівської та Велимченської громад район фактично зменшився по населенню до 23 тисяч чоловік із колишніх 52 тисяч. І якщо раніше вільні залишки районного бюджету ділили на 52 тисячі, то тепер будуть на 23, а різниця піде в об’єднані громади. І ось тут постає питання: а чи захочуть вони ділитися цими коштами з нами? Адже людська психологія так влаштована, що своя сорочка ближча до тіла. Вони захочуть у першу чергу закрити свої проблеми, а нам передадуть якісь крихти. Або ж відомо, в Самарах на сесії заявляли, що тепер на Ратне взагалі нічого не дадуть. І це при тому, що ми лікуємо і їхніх хворих, і той же комп’ютерний томограф, який коштує порядку восьми мільйонів гривень, обслуговуватиме всіх жителів району, і всі обстеження 99 відсотків хворих проходять у нас. А цього літа взагалі був комічний випадок. У суботу ввечері «швидка» привезла із Самарів літню жіночку, яка скаржилась на болі в колінові. Ми викликали з дому хірурга, який уже чекав її у приймальному. Бабуся була рада. Він оглянув, розпитав. З’ясувалося, у жінки ніякої травми не було, а коліно болить давно – артроз. Звичайно, його слід лікувати, але це не той випадок, щоб гнати «швидку» з Межиситя, де вона перебуває, в Самари, а звідти в Ратне. За такі виклики в майбутньому, думаю, будуть платити штрафи, бо мало того, що машину прогнали, ми ж лікареві мусили заплатити за вихід у неробочий час, та ще й у вихідний. А знаєте, як бабуся пояснила, чому не приїхала в лікарню серед тижня? У Самарах «добрі люди» їй підказали, що так і привезуть безплатно, і в черзі на прийом не доведеться чекати, а спеціально для неї викличуть лікаря.

Тому, якщо громади не перенаправлять нам частину коштів, у нас наступного року може виникнути дефіцит до 4-х мільйонів гривень. Це мені доведеться на півтора-два місяці по черзі закривати якесь відділення, а працівників відправляти у відпустки за власний рахунок. Але як на місяць закрити хірургію, пологове, інфек-ційне відділення чи лабораторію?!

Або тоді інший варіант – доведеться хворих із тих громад, які не виділять коштів, відправляти назад додому. Що тоді люди скажуть?! Не виключено, що будемо вручати пацієнтам і повідомлення такого типу: Ваше лікування вартувало, скажімо, п’ять тисяч гривень, а Ваша громада оплатила лише вісімдесят відсотків, тобто чотири тисячі, тому ще одну тисячу Вам треба доплатити із власної кишені.

Одним словом, ми прораховуємо всякі варіанти, і я хочу звернутися до голів і депутатів сільських рад, щоб вони при формуванні бюджетів на 2018 рік відійшли від «хутірського патріотизму», а мислили по-державному. Тому що лікарня – це як пожежна: вона не потрібна людям кожен день, але коли стається біда, лише тоді всі про неї згадують.

— Дякую за розмову і бажаю успіхів у реалізації Ваших задумів.

Розмовляв Дмитро МОРОЗ