Час пролітає, роки забирає…

Через чотирнадцять років відбулася зустріч із колегами, колишніми учнями. Кілька годин наповнились спогадами, навіть смутком за тією дорогою, яка ніколи не поверне мене назад.

Бистрина життя марафонським кроком випередила час, рух і роки. Але ніколи не думала, що через десятки літ в комірчинах пам'яті залишаться до щему хвилюючі хвилини, дні і роки. Мої спогади про школу, учнів, батьків і просто про односельчан нагадали гостям про те, що не все стирається з пам'яті, що все прожите і пережите, дороге серцю і душі людини, покликання якої – педагог.

Як болісно згадувати 70-90-і роки минулого століття, коли доводилось працювати далеко не в теперішніх умовах!

Нетипові приміщення школи, які були побудовані за роки панської Польщі та в післявоєнний час. Пічне опалення, оформ-лення навчальних кабінетів у позаурочний час та навіть за власні кошти. Формування навчально-методичної бази, яка і на сьогодні є дієвою педагогічною спадщиною, своєрідним стимулом, мотивом у діяльності педколективу (так про це неодноразово нагадували при зустрічі колеги).

Але, оглядаючись на прожиті роки, поринаючи в глибину розповідей людей, з якими переплелись дороги і тривоги, стверджую — не марно прожиті роки, не втрачений порив енергійної молодості. Настав час відносного життєвого спокою.

Чому спокій мені «не тільки сниться»? А тому, що… Орбіту педагогічної діяльності Видраницької середньої школи, де я працювала понад три десятки літ, веде мій улюблений учень В. В. Авдіюк. Він мене ніколи «не підводив» ні на контрольних, ні на районних та обласних математичних олімпіадах. Під його управлінським кермом працюють чудові педагоги, мої колишні учні: Л.Н. Андріюк, Л. Ф. Троцюк, Г. М. Лахтюк, С. М. Лукашук, Н. М. Барилюк, Т. В. Назарук, М. А. Назарук, С. Г. Авдіюк, О. М. Томашук, М. М. Токарська.

Висловлюю вдячність працівникам ра-йонного відділу освіти, які намагаються зі мною тримати контакт — це теж приємно відчувати (у даний час проживаю у Ковельському районі).

Низько вклоняюся своїм учням, випускницям 2001 року О. Кобець, С . Назарук,   Л. Старушик, які передали приємні і дорогі вітання.

Низький уклін і щира вдячність колегам-ветеранам А.А. Назарук, М. Д. Лахтюк,        А. Я. Лахтюк, Г. Д. Дейнеці, О. Й. Васковець, М. Р. і П. Г. Маринчукам, М. М. Мостепанюк, Н. Т. Назарук, П. Г. Янцевичу,        С. Г. Грищуку, П. Х. Ковальчуку. З ними пліч-о-пліч долали педагогічні труднощі, виконували багатогранну громадську роботу.

Хай стелиться пухким зимовим снігом, весняною земною травою, безмежним  щастям, міцним здоров'ям життєва дорога всіх односельчан, яких я пам'ятаю і ціную.

Хочу засвідчити материнську славу і гордість Галини Авдіюк, троє синів якої обрали фах педагога і працюють у рідній школі.

Радію, що здійснилась моя мрія — побудоване приміщення навчального закладу. Пам'ятний альбом, який мені подарували колеги, — це своєрідний ковток свіжого повітря моєї молодості та періоду становлення педагога.

Твердою ходою пройшла шлях пошуку і неспокою.

Але… Крізь призму років життя і праці я зібрала щедрий ужинок: мої учні, колеги, всі ті люди, які мали можливість спілкуватися зі мною чи просто йшли поруч, усвідомлюють і цінують мій вклад у формування горизонту та орбіти національної шкільної освіти.

Сьогодення непросте, суперечливе. Хочеться висловити заповітні побажання педагогічній громаді району:

Плекайте надію на кращу перспективу морального задоволення від власної праці. Горіть бажанням творчого педагога запалити серце і вогник в душі кожного вихованця, щоб полум'я від цього зігріло ваш розум і талант. Будьте щедрими на добро, терпеливими на увагу і повагу до учнів та їхніх батьків, вимогливими до себе, поміркованими до власних кроків.

Творіть і закріплюйте педагогічні ідеї і формуйте горизонти та орбіти нової україн-ської шкільної освіти. Забудьте дороги до аптек! Хай сльози будуть від радості, ус-мішка – від щастя і добра!

Шкільний корабель багато років тримала на плаву. Здолала гідно свій нелегкий шлях. Не шукала почестей і «фальшивої хвальби».

«Серце моє дивно болить. Защеміло таким переливом. Час, та зупинись хоча на мить!» — ці слова моєї учениці, нині педагога рідної школи Л. Н. Андріюк, тривожать мене з 2002 року і донині. Капсула часу вмістила мій життєвий шлях, філософію своєї діяльності.

Нас роки єднали. Дуже важко, низку спогадів я боюся зачепити. Але і сьогодні, через стільки літ, у пам'яті своїй бережу дороге моїй душі і серцю від подиху минулого і ніколи неповернутих літ.

Гордість, пам'ять, згадка і велика ціна моя за те, що багато років жила і трудилася на благословенній землі поліського краю — Ратнівщині!

Ганна Літвінчук,

педагог-ветеран, вчитель-методист, відмінник народної освіти, заслужений вчитель України, кавалер орденів Жовтневої революції

та «Знак Пошани»

 (Ганна Арсентіївна Літвінчук жила і працювала в селі Видраниця в середній школі з 1968 по 2002 рік).