повернулася Аліна Сукач, учениця десятого класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 смт Ратне ім. Миколи Заліпи

Дипломом ІІ ступеня нагородили  збірну команди «Хрестоносці» Волинської області, у складі якої була ратнівчанка, юний фізик Аліна Сукач. Учні із великим відривом обігнали команду, яка минулого року їздила на Міжнародний турнір з фізики у Тайланд, а команді-переможцю програли лише 1,7 бала. Тож, як каже вчитель фізики Валентина Осіюк, яка готувала Аліну, «можна вважати їх переможцями!» Враженнями від турніру, який проходив з 20 по 25 листопада у м. Суми, із читачами районної газети ділиться Аліна Сукач.

— Учасниками турніру були тринадцять команд з міст та регіонів України. Першого дня ми освоювалися, знайомилися, було представлення команд, а наступного – уже було дві гри, у яких перемога була за нами, — розповідає Аліна. — Суперників мали надзвичайно серйозних, які навчаються у гімназіях та спеціалізованих школах з поглибленим вивченням фізики. Ми достойно трималися і представляли свою область та свій район, а наступного дня – у одній грі мали перше місце, а у наступній, хоч і друге, але набрали високу кількість балів. Третього дня, у запеклій боротьбі, провели тільки одну гру і ми, на превелику нашу радість, пройшли у фінал.

 - Що ж було у фіналі турніру?

— Сподівалися, що будуть аналогічні задачі у фіналі, а нам дали п’ять абсолютно нових, серед яких за тридцять хвилин мали вибрати одну для доповіді. Першою була та команда, у якої найбільше балів, а ми йшли по рейтингу треті і вибирали собі задачу серед найскладніших, бо легші дісталися нашим суперникам.

— Яка ж у вас була задача?

— Як прочитали, що нам треба дослідити механізм утворення звуку, коли рвемо скоч, то неабияк засмутилися. На розв’язання задач нам дали п’ять годин. Дві години ми сиділи в аудиторії, у якій нашу команду закрили на ключ, і з’ясовували причину утворення звуку, обговорювали різні версії. Згодом додумалися, що можна скоч розгледіти під мікроскопом, що й зробили. На смужці скочу ми побачили переплетені візерунки, ніби хрестики, і дійшли висновку, що вони, як струни, при розриві коливаються з різною частотою. Ми проводили багато експериментів, за які відповідала я, єдина дівчина у своїй команді. Роботу ми розподілили між собою. Один працював над графіками, командир і ще один учасник — над теорією, а ще один готував презентацію розв’язку задачі.

— Вам не дозволяли виходити з аудиторії, щоб дійсно запевнитися у ваших знаннях?

— Сказали, усе, що нам знадобиться, – прилади і матеріали, – будуть приносити. Дозволяли користуватися книжками, програмами на комп’ютері, але, звісно, не Інтернетом. Під наглядом організаторів турніру ми ходили обідати. Супроводжували нас і у актовий зал, на сцені якого доповідали учасники трьох найсильніших команд. Нам провели п’ять дослідів з різних тем курсу фізики, які ми описували, і за це ставили бали. Відповідно, хто набрав більше балів, міг перший обрати, ким хоче бути – опонентом, рецензентом чи доповідачем. Ми рецензували. Це така колективна праця, де ми спілкуємося, розв’язуємо задачі та ставимо один одному запитання. Було дуже цікаво слухати думку учасників команд щодо задач. Оцінювали нас дванадцять знавців фізики – викладачі з різних вузів України. Запрошували, як станемо студентами, брати участь у студентському турнірі юних фізиків.

— Аліна сумлінна і відповідальна учениця. Вона у нас – відмінниця, гордість нашої школи, тепер району і області, — розповідає Валентина Олександрівна Осіюк. — Якщо вже над чимось працює, то з усією віддачею, і її заставляти не потрібно. Навпаки, треба заспокоювати. Перед турніром просила: «Виспись як слід перед дорогою», а вона до п’ятої ранку просиділа – читала, доробляла, роздруковувала. Ще не відпочила від турніру, а вже готується до районних олімпіад. І олімпіади не тільки з фізики, а й з інших предметів – географії, математики. За свої старання у навчанні має, крім грамот, грошові стипендії відділу освіту, що неабияк заохочує та налаштовує на успіх.

Валентина Осіюк вчителем фізики працює з 1989 року. За ці роки прищепила неабиякі знання не одному поколінню своїх учнів, які були переможцями та учасниками районних, обласних та Всеукраїнських олімпіад, різних турнірів, конкурсів. Аліна щиро дякує своїй вчительці за знання, які вона отримала з фізики. Каже, що Валентина Олександрівна для неї найвпливовіший професор. А себе у майбутньому дівчина бачить медиком, при цьому зауважує, що праця вчителя є неоціненною і бажає Валентині Олександрівні міцного здоров’я та хороших учнів.

Щиро приєднуємося до побажань та ще раз вітаємо із хорошим результатом – дипломом ІІ ступеня у ХХІV Всеукраїнському турнірі юних фізиків. Хай і надалі щастить!

Леся ГРІНЧУК