На початку ХХ століття Новий рік не відігравав важливої ролі, так як в Україні це свято вважалося додатком до Різдва. Тож і ялинку прикрашали саме до Різдва. А Новий рік був продовженням релігійного свята. 

Поставити деревце вдома було недешевим задоволенням. Його вартість становила від 10 до 20 рублів. А ще доводилося витратити по 1-2 рублі на скляні іграшки, які на той час були досить дорогими. Однак прикрашати ялинку минулорічними іграшками вважалося несмаком. При цьому звичай з деревцем більше прижився в містах, ніж у селах. Церква в 1900 році не радила українцям святкувати Новий рік і вважала його бісівською гулянкою. А Дід Мороз тоді приходив лише до дітей і без Снігуроньки.

1 січня вважалося вихідним днем, аби гуляки могли трохи відійти. Хто був багатший, продовжував канікули за кордоном. На той час у Францію чи в Італію можна було поїхати за 100 рублів.

З часів заснування СРСР свято Нового року дещо змінилося. Це було єдине некомуністичне свято в країні. 1 січня стало робочим днем. Відіспатися компартія дозволила лише в 1947 році. У Діда Мороза з'явилася нарешті Снігуронька. Однак у своїх вітаннях він обов'язково мав хвалити КПРС.

Святкувати українці в містах намагалися поближче до телевізора. Тож наявність «блакитного екрана» в сусідів часом ставала причиною дружби на Новий рік. На столі з'явився салат олів'є, «Радянське шампанське», портвейн і горілка. Справжніми делікатесами вважали вінегрет, голубці, оселедця з цибулею і копчену ковбасу. Дарувати подарунки один одному тоді ще не було прийнято. Зате пили від душі «За Юру Гагаріна!» і «За космос». А Вифлеємську зірку на ялинці замінила «ідеологічно правильна» радянська.

За матеріалами Інтернет-видань Марія ЛЯХ