Нещодавно, у листопаді,  по телебаченню в  програмі «Фольк-music» виступили наші земляки – фольклорний гурт з села Тур.  Почути їх виступ, думаю, було цікаво всім ратнівчанам, а тим більше турянам та кульпрацівникам району. 

У гурті в основному жіночки, яким далеко за п’ятдесят, пенсіонери, за винятком  керівника колективу,  директора будинку культури села Тур  Алли Головій та художнього керівника,  ще зовсім юної Наталії Міщук. Співали українську народну пісню «Світить місяць», яку  мало хто знає із наших краян,  але, зрозуміло, що пісня наша, поліська, яку ще співали наші бабусі з прабабусями.  А інакше й не потрапили б на телебачення. Адже сама  програма «Фольк-music» – це пошук та відродження українського музичного етносу, автентичних мелодій та народних пісень різних регіонів України. А ще – це популяризація автентичної музики, насамперед серед молоді. Осучаснюючи аранжування української музичної спадщини, молоді виконавці вдихають у неї нове життя, вони нерідко представляють на розсуд аудиторії власні варіації відомих музичних творів, або й оригінальні пісні з домішками українського автентичного стилю. Пісню «Світить місяць», яку представили туряни, у сучасному аранжуванні виконав гурт «ЕКСАМПЕЯ», і виконав також  дуже вдало.

Що ж це за колектив «Туряночка», хто його учасники і як він народився? – розмова з його організатором,  керівником Аллою Головій.

ЖАРТУЮЧИ МРІЯЛИ,

І ЇХ ПОЧУЛА ВСЯ УКРАЇНА

— Наші фольклористи, учасники колективу, дуже люблять співати, і ми постійно виступаємо на сільській сцені, на районній також.  Люблять вишукувати якісь нові пісні, пригадувати ті, які співали ще в молодості або чули від своїх мам чи бабусь. Під час репетицій,  а сходяться на них жіночки із великим задоволенням, не один раз говорили про мрію потрапити на  програму «Фольк-musiс», але про те, що дійсно потраплять, напевно, не думав ніхто. І які ми були здивовані, раді і піднесені, коли нам зателефонували з районного будинку культури й повідомили, що запропонували прослухати нас народній артистці України Оксані Пекун, яка й веде цю програму! Готувались до зустрічі натхненно, бо розуміли, що мрія може здійснитися вже. Співали й переспівували сотні пісень, вибираючи з них, що ж запропонувати столичним гостям. І ось у липні минулого року на  порозі нашого закладу культури зі своєю знімальною групою  з’явилася Оксана Пекун,  яка й провела прослуховування нашого фольклорного гурту – він, до речі,  на той час навіть і назви не мав. Яких ми тільки пісень не співали?! Окрім того, показали обряд весілля – виспівування сиру.

— Цікаво, чи відразу зупинились на пісні «Світить місяць», чи були якісь інші варіанти?

— Ви ж знаєте, пісень з аналогічною назвою є досить багато. А під час прослуховування Оксана Пекун вибирає ті пісні, які ще не звучали у програмі «Фольк-music». Нашу пісню «Світить місяць» вона взагалі спочатку обминула увагою. Зупинилась на українсько-російськомовній «Над Волгою – речкой широкою», але із заміною слів «Над озером Турським широким…».  Та пізніше вже з Києва зателефонувала Оксана і запропонувала заспівати нам  пісню «Світить місяць». Попозгадували ми ті пісні з цією назвою. Пригадала  саме ту, про яку говорила народна артистка,  Ганна Павлівна Євтушик, яка під час прослуховування й пропонувала її. Цю пісню ніхто не знав навіть з нашого колективу. Це її мама колись знала, яка також дуже любила співати і берегла народні звичаї та обряди. Ми  й співали її на студії телеканалу UA:Перший, де відбулися зйомки програми. Це було у травні нинішнього року. А транслювали по телебаченню нас у листопаді.

НАРОДИЛИСЬ У ТУРІ, ОХРЕСТИЛИ У КИЄВІ

— Алло Степанівно, Ви говорите, що колектив  не мав назви, хоча живе він вже давно. Як народилася назва «Туряночка»?

— Нашому колективу вже до 15 років, хоча він існував ще і раніше, та на деякий час  розпався. Виступали просто як фольклорний колектив будинку культури села Тур.  Та коли  нас обрали для виступу у програмі «Фольк-music», без назви номер не проходив. Колектив охрестила Оксана Пекун.  Якось відразу  сприйняли  цю назву не дуже, бо вона ніби вказує на те, що колектив ще юний. Але назва говорить сама за себе, представляти,  звідки колектив, не треба, і так зрозуміло, що «Туряночка» з Тура. А щодо юності, учасники колективу, хоч і з сивиною, та молоді душею, енергійні, живі, завзяті, завжди у пошуку і не можуть всидіти на місці. Усі наші фольклористи не випадкові люди в колективі. Усі вони кохаються у пісні ще з дитинства і без пісні не уявляють свого життя. Майже всі вони колишні самодіяльні артисти, одні з них співали у народному гурті в місті Бресті, де працювали, інші – церковні хористи та колишні культпрацівники. І хочеться відзначити, що на репетицію приходять з великим задоволенням, у кожного з учасників у душі живе потреба зустрітись, поспілкуватись, поспівати, розвеселитись, відійти від домашніх клопотів і турбот. А клопотів вистачає в кожної, бо майже всі вони – вдовиці, і на своїх жіночих плечах доводиться нести усю буденність життя. А тут серед пісень і жарти линуть, і гуморески звучать, і сміх, і радість…

— Хто ж із них їздив у Київ і представив Ратнівщину у програмі «Фольк-music»?

— Ганна Павлівна Євтушик і Ганна Мойсеїна Євтушик,  Галина Петрівна Білітюк, Ніна Васи-лівна Колядюк,  Валентина Іванівна Миколайчук, Галина Стратонівна Головій,  Любов Боніфатівна Яскич, Ольга Григорівна Головчик, Ганна Дмитрівна Мох,  Надія  Михайлівна Літвинчук. Окрім тих, хто їздив у Київ, у нас є ще дуже хороші учасники колективу, але з тих чи інших причин зараз тимчасово не співають. Без жодної з учасниць не уявляю колектив, вони доповнюють одна одну і є одним цілим.

— Люди старшого покоління завжди знають багато пісень, знають звичаї та обряди наших предків. У репертуарі колективу багато пісень?

— Сотні. Жіночки знають море українських народних пісень, знають і стрілецькі, і повстанські,  воєнні і сучасні, обрядові. Коли їздили у Київ і поверталися назад, додому, всю дорогу співали і жодна пісня не повторювалась. Хтось знає одну, хтось іншу, пригадають, підхоплять і співають. Усі вони знають і обряди та звичаї, з якими жили наші прадіди і які передали їм їхні мами, ми ж передаємо молодшому поколінню. Бо це наше життя, наша історія, а хто знає минуле – має і майбутнє.

— Алло Степанівно, що далі, де плануєте виступати?

— Ще перед постом зібралися жіночки просто на вечорниці до будинку культури й вирішили обов’язково брати участь у районному фестивалі колядок та щедрівок, а наші жіночки знають їх також чимало. Ну й, зрозуміло, що всі заходи, які будемо проводити в селі, будуть за участю нашого фольклорного колективу. Запросять у район, область – обов’язково поїдемо.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ