У ті перші дні війни...

В ті першіПочаток німецько-радянської війни 22 червня 1941 року та причини поразки Червоної Армії ще й сьогодні викликають гарячі дискусії серед істориків. Найкраще суть цієї трагедії можна зрозуміти лише читаючи спогади безпосередніх учасників тих подій по обидві сторони фронту. Цікаві мемуари написав генерал Л. М. Сандалов, який у вказаний період був начальником штабу 4-ї армії. Армія входила до складу Західного (Білоруського) особливого військового округу, який від початку війни став Західним фронтом. Вона розміщувалась в основному на території Брестської області поряд із нашим краєм. У книзі «Пережитое» Сандалов детально описує, як цілеспрямовано і наполегливо Червона Армія готувалась до майбутньої війни.
Наприкінці 1940 – на початку 1941 рр. стрілецькі дивізії переводились на нові штати і оснащувались новою артилерійською, протитанковою і стрілецькою зброєю, розвідувальні батальйони стрілецьких дивізій отримали легкі танки і бронеавтомобілі. В 4-й армії реорганізацію і переозброєння стрілецьких дивізій було закінчено до весни 1941 року. В лютому почалось формування 14 механізованого корпусу у складі двох танкових і однієї механізованої дивізії, який мав стати головною ударною силою армії. Одна із танкових дивізій розгорталася в Бресті на базі танкової бригади. Весною мехкорпус отримав поповнення і частину артиле-рійського озброєння. Він мав на озброєнні близько 600 танків, переважно Т-26. Танків нових типів — Т-34 і КВ корпус не отримав. Мала армія в своєму розпорядженні також авіаційну дивізію, до якої входили два винищувальних, бомбардувальний і штурмовий полки. В смузі армії розгорнулось будівництво десяти нових аеродромів з бетонним покриттям, яке здійснювалось силами кількох будівельних і робітничих батальйонів загальною чисельністю 30 тисяч чоловік. Пізніше німецький фельдмаршал авіації Кесельрінг про це написав: «Розміщення аеродромів російської військової авіації поблизу від кордонів красномовно говорило про підготовку дій наступального характеру».
В травні на південному крилі 4-ї армії, на стику з Київвським військовим округом, з’явилась нова дивізія – 75-а стрілецька. Ця дивізія отримала великий бойовий досвід під час радянсько-фінської війни. Вона висунулась до кордону із Мозиря, поставила в лісах біля Малорити ретельно замасковані палаткові містечка і знаходилась в постійній бойовій готовності. Сандалов розповідає, що до початку війни на склади було завезено паливо і боєприпаси, але «не вистачало, правда, снарядів для протитанкової артилерії, зовсім не було протитанкових і протипіхотних мін, а також дроту для загороджень». Відсутність мін пояснюється тим, що це оборонна зброя, а Червона Армія оборонятися не планувала. Що стосується колючого дроту, то радянські прикордонники на окремих ділянках кордону вже почали його знімати, щоб полегшити прохід своїх військ. Більше того, було розміновано мости через прикордонні річки і розформовано команди, які відповідали за їх знищення. Лише в смузі 4-ї армії німці 22 червня захопили неушкодженими всі шість мостів через Західний Буг і переправили по них величезну кількість військ. Повезло німцям і в тому, що саме перед їх нападом радянське керівництво ціною величезних зусиль закінчило ремонт шосейних і основних грунтових доріг. Було реконструйовано більшу частину мостів. Сандалов згадує про свою поїздку з Кобрина, де знаходився штаб армії, в Пружани 21 червня: «Добре відремонтовані до того часу шосейні дороги дозволяли їздити на самій високій швидкості». У Пружанах командир авіаційного винищувального полку повідомив: «Два дні тому полк отримав два нових літаки МіГ. Решта – старі винищувачі. Бетонна смуга ще не готова». Після повернення в Кобрин командир місцевого авіаполку доповів, що вчора вивантажили на станції із ешелона 20 нових літаків ЯК-1. «Зараз приводимо їх в бойовий стан. А льотчики, які вміють літати на цих машинах, приїдуть завтра пасажирським поїздом». У військових підрозділах пос-тійно проводились навчання. Головна увага приділялась відпрацюванню наступальних операцій. За свідченням Лео-ніда Михайловича ще «в березні-квітні 1941 року штаб 4-ї армії брав участь в окружній оперативній грі на картах в Мінську. Пророблялась фронтова наступальна операція з території Західної Білорусії в напрямку Білосток, Варшава». Оборона ж цікавила радянських командирів лише в тому плані, як її можна краще подолати. Оборонні укріплення споруджувались на окремих ділянках біля самого кордону на очах у німців. Робилось це явно з демонстраційною метою. Німці, до речі, робили те ж саме.
У цей час інформації про зосередження військ вермахту біля кордону стало надходити дедалі більше. У відповідь на стурбованість нижчестоящих штабів головне командування в Москві роз’яснювало: «Німеччина не насмілиться порушити договір про ненапад. Вона стягує війська до нашого кордону головним чином тому, що побоюється нас». Таке пояснення виглядало цілком ло-гічним, адже кількість радянських військ, в тому числі танків і літаків, у прикордонних округах також швидко зростала. З німецького ж боку до середини червня стояли переважно піхотні та артилерійські частини, які самостійно наступати не могли. Перекидання танкових і моторизованих дивізій на висхідні позиції гітлерівське командування розпочало в останній хвилі 10 червня, а закінчило вже після початку війни. Німці могли собі це дозволити, оскільки їм доводилося перевозити війська на порівняно невеликі відстані по розгалуженій мережі хороших доріг. Буквально в останні дні перед нападом було перебазовано на прикордонні аеродроми основну частину бойових літаків. Зосередження військ проводилося з дотриманням найсуворіших заходів маскування. Одночасно німецькі спецслужби активно поширювали дезінформацію про нібито близьке вторгнення в Англію. Так Гітлеру вдалося обманути Сталіна і Радянський Союз продовжував готуватися до нападу на Німеччину та її союзників відповідно до своїх власних планів, не реагуючи на загрозу, яка насувалася.
Це добре видно на прикладі 4-ї армії. Половина її військ знаходилася в Бресті, переважно у фортеці, хоча для оборони така кількість військ там була непотрібна. Відповідно до радянських планів війни ці частини повинні були заздалегідь перед початком бойових дій вийти з фортеці і зайняти позиції на кордоні. У Брестській фортеці мав залишитися один стрілецький батальйон із артилерійським дивізіоном. Щоб здійснити такий маневр потрібно було наперед знати дату початку війни. Командуючий 4-ю армією генерал Коробков кілька разів звертався з проханням до командуючого округом генерала Павлова вивести з міста хоча б частину військ, але кожного разу отримував відмову. Так Павлов, який сам був танкістом, заборонив переведення 22-ї танкової дивізії з Бреста в Жабинку, щоб не погіршити умови її розміщення. Переміщення інших частин та приведення їх у бойову готовність заборонялося під тим приводом, що це може спровокувати німців до нападу. У даному випадку командуючий округом лише добросовісно виконував вказівки з Москви. У результаті виникла ситуація, коли «зенітники проходили окружні навчання на спеціальному окружному по-лігоні на схід від Мінська, полки польової артилерії в порядку черги виводилися для стрільб на полігон під Брестом, зв’язківці були на зборах в районі Кобрина». Про те, що війна розпочнеться вже найближчим часом, знали не тільки військові, але й мирні жителі. «Біля магазинів товпились черги. Мука, цукор, гас, мило розкуповувались нарозхват». Але радянське керівництво було твердо переконане, що дату початку війни буде визначати саме воно. Тільки цим можна пояснити те, що завершення будівництва всіх нових аеродромів було заплановане на 1 липня. До цієї ж дати було наказано закінчити роботи по маскуванню і розосередженню літаків на аеродромах. Але німці, як відомо, напали раніше.
Станом на 22 червня 1941 року до складу Західного фронту входили 4-а, 10-а, 3-я і 13-а армії, Пінська військова флотилія, 4-й повітрянодесантний корпус, три протитанкові артилерійські бригади, велика кількість інших артилерійських, авіаційних та інженерних частин. Разом вони налічували 680 тисяч людей, 15000 гармат і мінометів, більше 3000 танків і літаків. Крім того, на територію Білорусії безперервним потоком прибували війська другого стратегічного ешелону, переважно з Уральського та Московського військових округів. Але сильним був і противник. Група армій «Центр», яка протистояла Західному фронту, завдавала головного удару і була найсильнішою у вермахті. До її складу входили 9-а і 4-а армії, 2-а і 3-я танкові групи загальною чисельністю 1200 тисяч чоловік, 15000 гармат і мінометів, 2156 танків і штурмових гармат. Наступ групи армій «Центр» підтримував найпотужніший 2-й повітряний флот під командуванням фельдмаршала Кесельрінга, який мав 1600 літаків. Таким чином Західний фронт, який ще не закінчив мобілізацію, поступався противнику в чисельності особового складу, мав рівні сили в артилерії і перевагу в танках та авіації. Але оскільки радянські війська не готувалися до оборони, то несподіваний удар ворога відразу поставив їх у дуже важке становище.

На хід прикордонної битви вплинув також більш високий рівень підготовки та організації німецьких військ. Особливо це було помітно в такому технічно складному виді збройних сил, як авіація. Перше головне завдання німецьких льотчиків полягало в тому, щоб розгромити радянську авіацію та завоювати панування в повітрі. І вони з ним успішно впорались. Вже перші удари по радянських аеродромах на світанку 22 червня принесли вражаючі результати: окремі полки втратили від половини до 90 відсотків своїх літаків. Це стосується і всіх чотирьох полків 10-ї авіадивізії, яка була підпорядкована 4-й армії. Причиною катастрофи стали погане маскування, скупченість бойових машин на старих, добре відомих німцям, аеродромах та слабкість протиповітряної оборони. Як ми пам’ятаємо, зенітні підрозділи в цей час були зібрані на полігоні під Мінськом. Фактично радянське командування саме підставило свою авіацію під удар противника. Ті недоліки, які не вирішувалися місяцями, не можливо було усунути за кілька годин. Тому німецькі льотчики отримали можливість знову і знову завдавати удари по аеродромах, аж поки не досягали бажаного результату. Спроби радянської авіації атакувати німецькі аеродроми не дали ніякого ефекту, тому що вони були замасковані каму-фляжними сітками і надійно прикриті зенітною артилерією. Не на користь радянських льотчиків розвивались і повітряні бої, в яких вони зазнавали втрат, у вісім разів більших, ніж противник. За свідченням Кесельрінга його флот вже за перші два дні війни знищив понад дві тисячі радянських літаків і завоював панування в повітрі.
Тепер люфтваффе отримали можливість зосередити основні зусилля на підтримці сухопутних військ і, в першу чергу, танкових груп, які наступали на вирішальних напрямках. У радянській літературі часто можна зустріти твердження про велику чисельну перевагу гітлерівської авіації. Насправді таке враження виникало через дуже інтенсивне використання бойових літаків. Ось як описує бої під Гродно в перші дні війни німецький льотчик Ганс-Ульріх Рудель у своїх спогадах «Пілот штуки»: «Ро-сіяни пригнали сюди величезні маси танків і вантажних автомашин. Ми бачимо, в основному, танки КВ-1, КВ-2 і Т-34. Ми бомбимо танки, зенітну артилерію і склади боєприпасів, призначених для забезпечення танків і піхоти. Те ж саме наступного дня, перший виліт о 3 ранку, остання посадка о 10 годині вечора. Про повноцін-ний нічний відпочинок доводиться забути». Рудель воював на пікіруючому бомбардувальнику Ю-87, якого багато хто вважав застарілим через невелику швидкість та примітивну конструкцію із шасі, яке не ховалося. Але водночас Ю-87 або «штука», як називали його пілоти, був на-дійним, живучим і мав великий запас міцності. Це давало можливість йому пікірувати навіть під кутом 90 градусів. Разом із невеликою швидкістю, яку можна було гасити з допомогою гальмівних решіток, це забезпечувало максимальну точність бомбових ударів. В умовах слабкої протиповітряної оборони цей, нібито застарілий, літак перетворився на справжній жах для радянських військ і біженців, які відступали разом з ними. Сандалов згадує, як уже в перші години війни кілька Ю-87 скинули 500-кіло-грамові бомби на штаб армії. Від потужних вибухів будинок розвалився, поховавши під уламками тих, хто не встиг вибігти в укриття.
Вище радянське керівництво своїми заспокійливими і безглуздими наказами лише допомогло вермахту завдати несподіваного удару по Червоній Армії. 22 червня о 3 годині 15 хвилин ранку німецька артилерія накрила вогнем радянські війська, розміщені в прикордонній зоні. Ще раніше почали діяти диверсійно-роз-відувальні групи і загони по захопленню мостів. Водночас німецька авіація почала бомбити аеродроми, військові гарнізони, залізничні вузли та інші важливі об’єкти. Особливо великих втрат зазнали радянські війська в районі Бреста. Як визнав Сандалов: «Невдала дислокація 22-ї танкової дивізії і нерозумно запланований вихід дивізії в район Жабинки привели в перші години війни до величезних втрат в особовому складі та до знищення більшої частини техніки і запасів дивізії».Частини, які розміщувались у цитаделі фортеці, були буквально засипані мінами і снарядами. Крім ди-візійної і корпусної артилерії німці тут використали кілька дивізіонів важкої артилерії із резерву Головного командування. Найпотужнішими були дві мортири «Карл» калібром 600 міліметрів. Снаряди до цих гігантів важили понад дві тонни і руйнували міцні стіни та перекриття товщиною до двох метрів. Після вибуху такого снаряда піднімався стовп диму і пилу висотою 170 метрів. Це справляло сильний психологічний ефект, так само, як і використання реактивних мінометів «небельверфер» калібром 280 мм. Порівняно з радянськими «катюшами» ні-мецькі реактивні міномети мали більший калібр, але примітивнішу конструкцію і відповідно невелику дальність та точність стрільби. Ось як перші години війни описуються в бойовому звіті 6-ї стрілецької дивізії: «…В результаті особовий склад 6-ї і 42-ї дивізій, а також інших частин залишився у фортеці в якості гарнізону не тому, що йому були поставлені завдання по обороні фортеці, а тому що з неї неможливо було вийти. Матеріальна частина артилерії гарнізону фортеці знаходилась у відкритих артилерійських парках, і тому більша частина гармат була знищена. Майже всі коні артилерійського полку 6-ї дивізії і артилерійських та мінометних підрозділів стрілецьких полків 6-ї і 42-ї дивізій знаходились у дворі фортеці, біля конов’язей, і майже повністю були знищені. Машини автобатальйонів обох дивізій і машини інших частин стояли в об’єднаних відкритих автопарках і згоріли при нальоті німецької авіації…». Важкими були і людські втрати, але підрахувати їх було неможливо, тому що всі частини перемішались. Те, що в таких жахливих умовах радянські бійці і командири зуміли вчинити організований опір викликало повагу навіть у їхніх ворогів. Командуючий 2-ю танковою групою, яка наступала в районі Бреста, генерал Гейнц Гудеріан у своїх «Спогадах солдата» написав: «Особливо запекло оборонявся гарнізон важливої Брестської фортеці, який тримався декілька днів, перегородивши залізничний шлях і шосейні дороги, які вели через Західний Буг в Муховець».
Укріплення фортеці штурмувала австрійська 45-а піхотна дивізія. Ще в ході артпідготовки вона захопила Західний острів. Але потім її наступ був зупинений вогнем і контратаками радянських бійців. Жорс-токі кровопролитні бої продовжувались декілька днів. Навіть важка артилерія німців виявилась безсилою проти потужних фортів. А мортири «Карл» могли робити лише кілька пострілів на добу. Тому Кесельрінг змушений був направити проти фортеці бомбардувальники Ю-87. З допомогою 1800-кілограмових бомб почалось методичне знищення укріплень. 30 червня 45-а піхотна дивізія доповіла про завершення операції і захоплення фортеці. Дивізія захопила 7000 полонених, з них 100 офіцерів. Втрати німців становили 482 вбитих, з них 40 офіцерів, і близько 1000 поранених. Це були найбільші втрати серед усіх німецьких дивізій на початку війни. Щоб вияснити причини цієї невдачі вище командування вермахту навіть створило спеціальну комісію. Але комісія зробила однозначний висновок, що причиною невдалих дій 45-ї піхотної дивізії були не її помилки, а виняткова мужність і стійкість захисників Брестської фортеці. Навіть після її захоплення частина бійців заховалась у підвалах та підземних галереях і відмовлялася здаватись. Останній напис: «Умираю, но не сдаюсь. Прощай, Родина» датований 20.07.41.
Таких прикладів героїзму було багато. За свідченням Сандалова станом на 24 червня: «На лівому фланзі армії 75-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Недвигіна продовжувала успішно оборонятися в районі Малорити, стримуючи натиск кавалерійської та двох піхотних дивізій противника». Гудеріан також згадує «про важкі бої на нашому правому фланзі, де з 23 червня біля Малорити 53-й армійський корпус успішно відбивав атаки росіян». Ос-кільки 4-а армія була вже розбита і швидко відступала на схід, 75-у дивізію підпорядкували 15 стрілецькому корпусу полковника Федюнінського. У той час корпус вів напружені бої на ковельському напрямку і нічим не міг допомогти сусідам. Використовуючи велику перевагу в силах, німецькі війська 27 червня оточили 75-у стрілецьку дивізію і завдали їй важких втрат. Але вночі наші бійці кількома групами вирвалися з кільця і через деякий час приєдналися до захисників Пінська. Понад 150 солдатів і командирів цієї героїчної дивізії, а також захисників Брестської фортеці зна-йшли прихисток у Кортелісах, щоб пізніше приєднатися до партизанського руху.
Проте навіть найвидатніший героїзм та самопожертва простих бійців і командирів не могли компенсувати помилок і прорахунків вищого радянського командування. Відповідно до плану «Барбаросса» група армій «Центр» наступала крупними силами на флангах, щоб оточити і розгромити радянські війська в Білорусі. Для цього 3-я танкова група Германа Гота у складі чотирьох танкових і трьох моторизованих дивізій завдавала удару з сувалківського виступу на північ від Гродно в загальному напрямку на Мінськ. Уже в перший день війни танкісти Гота досить легко розбили частини Червоної Армії, які їм проти-стояли, просунулися вперед на 70 км, захопили неушкодженими мости через річку Німан і створили два плацдарми на східному березі. 3-ю танкову групу дуже ефективно підтримував 8-й авіаційний корпус під командуванням генерала Ріхтгофена. На південному фланзі від Бреста на Слуцьк і Мінськ наступала 2-а танкова група Гудеріана у складі п’яти танкових, трьох моторизованих і 1-ї кавалерійської дивізій, а також моторизованого піхотного полку «Велика Німеччина». Саме місто Брест було захоплене німецькими військами вже до середини 22 червня. За визнанням Сандалова всі промислові підприємства з їх устаткуванням, а також величезні військові склади ворог захопив цілими. Танкові дивізії Гудеріана, які успішно переправились через Західний Буг, почали відтісняти нечисленні радянські війська. У цей час з Москви надійшов наказ «знищити фашистські банди, які прорвалися». Для Західного фронту наказ наступати мав особливо трагічні наслідки. У зустрічних боях більш досвідчені німецькі танкісти при допомозі артилерії та авіації розбили радянські механізовані корпуси і вирвалися на оперативний простір. Обидві танкові групи тепер просувалися вперед з боями на 70-90 кілометрів за день і вже 26 червня вийшли на підступи до Мінська. Одночасно німецька авіація нещадно бомбила місто, щоб посіяти паніку та порушити управління військами. 13-а радянська армія через брак сил і часу просто не встигла організувати сильну оборону. Великим недоліком стало й те, що перед війною мінський ук-ріплений район було роззброєно. Після двох днів жорстоких боїв танкові дивізії Гота уві-рвались у палаюче місто, а війська Гудеріана підійшли до нього з півдня. Так 28 червня утворився величезний котел, в якому опинились основні сили Західного фронту. У цей же день 3-я танкова дивізія Вальтера Моделя захопила Бобруйськ. Навіть потрапивши в оточення, частини Червоної Армії продовжували нерівну боротьбу і ще на декілька днів затримали великі сили гітле-рівців. Багатьом групам бійців і командирів вдалося вирватися з кільця, а окремі приєдналися до партизанів.
Розгром Західного фронту мав дуже важкі наслідки для Радянського Союзу. Було втрачено більшу частину території Білорусі, а разом з нею склади, аеродроми та інші військові об’єкти. Лише полоненими німці захопили понад 300 тисяч червоноармійців, на полях боїв та на дорогах залишилась майже вся бойова техніка та транспорт фронту. Німецькі танкові групи отримали можливість швидко наступати на Вітебськ, Могильов і Смоленськ. Щоб закрити пролом на центральній ділянці фронту, радянське командування змушене було направляти сюди більшість своїх резервів. Так з України було перекинуто 16-у армію генерала Лукіна і 19-у армію генерала Конєва. Гітлер був дуже задоволений цією перемогою і щедро нагородив своїх полководців. Модель отримав Рицарський хрест, а Гот, Гудеріан і Ріхтгофен – дубові листя до Рицарського хреста. Сталін теж не забув своїх генералів. На початку липня було заарештовано тепер вже колишніх: командуючого Західним фронтом, Героя Радянського Союзу, генерала армії Павлова, начальника штабу Климовських, начальника зв’язку Григор’єва, командуючого 4-ю армією Коробкова та інших. Чекісти так завзято проводили дізнання, що Павлов вже на другому допиті зізнався, що він мало не з дитинства ненавидів Радянську владу, був учасником військової змови і свідомо організував поразку Червоної Армії, «відкрив фронт німцям». Військова колегія Верховного суду СРСР визнала Павлова та його підлеглих винними в тому, що вони «на початку бойових дій фашистської Німеччини проти Радянського Союзу проявили боягузтво, бездіяль-ність, нерозпорядливість, допустили розвал управління військами, здачу зброї і боє-припасів противнику без бою і самовільне залишення бойових позицій частинами фронту, чим дезорганізували оборону країни і створили противнику можливість прорвати фронт радянських військ на одному з головних напрямків». Обвинувачені були позбавлені військових звань, нагород і засуджені до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Так Сталін переклав вину за катастрофічний початок війни із себе та свого найближчого оточення на командування Західного фронту. А розплачуватися за сталін-ські помилки і злочини довелося всім народам Радянського Союзу.
Микола МИХАЛЕВИЧ,
директор Кортеліського історичного музею

Генерал

Вони воювали до останнього подиху

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>