В історії нашого району цього року було два знакових ювілеї, які, однак, залишилися поза увагою офіційної влади. Та все ж про них варто згадати сьогодні у зв’язку з відзначенням 7 грудня Дня місцевого самоврядування, оскільки обидві ці дати пов’язані безпосередньо з цією формою публічної влади. Отже, 17 січня минуло 75 років з часу утворення Ратнівського району, а 28 вересня – 575 років з часу надання Ратному магдебурзького права.

Як відомо, Ратне, починаючи від однієї з перших писемних згадок про нього у договорі волинського князя Любарта з польським королем Казимиром ІІІ Великим 1366 року, було центром волості, удільного князівства, а потім неродового староства у складі Польщі аж до 1795 року. Після приєднання Волині до Російської імперії територія Ратненського староства увійшла до складу Ковельського повіту Волинської губернії, а саме Ратне отримало статус заштатного повітового містечка – по-сучасному – міста районного підпорядкування. У складі довоєнної Польщі основна частина території сучасної Ратнівщини також належала до Ковельського повіту Волинського воєводства, окремі села – до Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства.

Після приєднання Волині 1939 року до України Президія Верховної Ради Радянського Союзу 4 грудня цього ж року видала Указ про утворення Волинської області.

«Затвердити подання Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки про утворення в складі Української РСР таких нових областей:

1. Волинської області з центром у Луцьку.

У склад Волинської області включили місто Луцьк і повіти – Володимир-Волинський, Горохівський, Камінь-Каширський, Ковельський, Луцький, Любомль-ський з включенням у склад Камінь-Каширського повіту населених пунктів Кобринського і Дрогичинського повітів БРСР, які відійшли до УРСР. (…)

Голова Президії Верховної Ради СРСР М. Калінін.

Секретар Президії Верховної Ради СРСР О. Горкін.

Москва, Кремль, 4 грудня 1939 р.

(Цим же Указом були утворені Львівська, Дрогобицька, Рівненська, Станіславська (нині Івано-Франківська) і Терно-пільська області.)

А 17 січня 1940 року Президія Верховної Ради УРСР видала Указ «Про утворення районів у складі Волинської, Дрогобич-ської, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей УРСР» (збережено правопис оригіналу). Цим Указом у складі Волинської області було утворено 30 районів, і в тому числі Ратнівський. Текст гласив:

«Ратновський – з районним центром у селищі Ратно. Включити до складу района населені пункти колишньої Гурникської волості, Ковельського повіту, населені пункти колишньої Хотешівської волості Камінь-Каширського повіту та населені пункти Кобринського повіту БРСР, які відійшли до УРСР».

До Седлищівського (нині Старовижівського району) були включені населені пункти колишніх Седлищівської та Датинської волостей Ковельського повіту.

Тим же Указом був утворений Заболоттівський район (у тогочасному написанні, що сформувалося під впливом польської та російської мов,  — Заблотьївський):

«Заблотьївський – з районним центром в селі Заблотьє. Включити до складу района населені пункти колишніх Заблотьївської та Кримнівської волостей – Ковельського повіту.»

Заболоттівський район був ліквідований у кінці 1958 року, а його населені пункти включені до складу Ратнівського і Старовижівського. Але з 1 січня 1963 року перестав існувати і Ратнів-ський район. Тоді у ході хрущовської реформи було проведено укрупнення районів, і в області їх залишилось лише дев’ять, а наші села розділені між Камінь-Каширським та Ковельським районами.

4 січня 1965 року район був знову відновлений, тому його не було на карті області лише два роки – у 1963—1964 роках. Нинішню територію він займає з 1 січня 1966 року, коли від нього відійшла частина до відновленого Старовижівського району. А скільки проіснує ще, залежатиме від результатів адміністративно-територіальної реформи, яку нинішня влада в Україні планує закінчити за два роки.

А історія самоврядування на Ратнівщині бере початок з 28 вересня 1440 року, коли король Польський та Угорський Владислав ІІІ видав привілей про переведення міста Ратна в землі Руській повіті Холмському на право магдебурзьке. Це була одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у Центральній та Східній Європі в середні віки. Свою назву дістала від німецького міста Магдебурга в землі Саксонія, де сформувалася близько 1235 року.

Ратне на той час було спустошене війнами литовського князя Свидригайла з поляками та боротьбою ратненського князя Сангушка, який прагнув повернути собі цю багату батьків-ську волость, відібрану в нього Польщею, тож молодий король (а мав він тоді лише шістнадцять років) дбав про розвиток міста. Документ виданий у місті Буда (нині Будапешт), де перебував Владислав ІІІ. Написаний він на пергаменті латинською мовою та скріплений підвісною королів-ською печаткою на біло-рожевому шнурі, відтисненою на червоному воску. Ця грамота нині зберігається в головному архіві давніх актів у Варшаві.

Від того привілею Владислава ІІІ беруть свій початок і ратнівські базари. Бо з метою збагачення міста король запровадив у ньому «річний ярмарок або торги на всі свята Вознесіння Пріснодіви Марії, а тижневий ярмарок лише по вівторках. Усім купцям і людям будь-якого стану, становища чи рангу, кожному, хто приходить на згадані ярмарки чи повертається з них, гарантується право купівлі-продажу й обміну речей на речі, щоб це кожен міг робити безпечно».

Десь невдовзі потому Ратне отримало і свій герб. Його зображення знайдене на печатках міської ратуші, батовах 16-18 століттями. На них зображений чорний кабан на тлі трьох золотих дерев, який іде вправо (якщо дивитися на щит не зпереду, а ззаду, з точки зору лицаря, який тримав його в руках, – як це прийнято в геральдиці). Цей герб схожий на герб Холмщини, де був ведмідь на тлі трьох дерев, що підкреслює лісовий характер місцевості, а кабан – геральдичний символ хоробрості, що могло відтворювати характер містечка як фортеці.

Із встановленням радянської влади Ратне отримало статус селища міського типу, хоча його мешканців жителі навколишніх сіл і досі називають міщанами. А справу бургомістра, рійців і лавників магістрату 15 століття нині успішно продовжують селищний голова та новообрані депутати, які мають попрацювати над тим, аби наше Ратне знову отримало статус міста.

Дмитро МОРОЗ