ЧЕРЕЗ 73 РОКИ ВСТАНОВИЛИ ІМ’Я ЩЕ ОДНІЄЇ ЖЕРТВИ ВІЙНИ – ІВАНА ШТИКА ІЗ САМАРІВ

через через1 через2 через321 липня на Волині відзначають день визволення області від німецько-фашист-ських загарбників. У цей день 73 роки тому Волинська земля остаточно очистилася від окупантів.

І розпочалася нова сторінка в історії розвитку краю. В останні дні визволення Ратнівщини та Волині від гітлерівської окупації у пекло концтаборів потрапив житель села Самари Іван Штик, якого зараз навряд чи хтось пам’ятає, адже назад на батьківщину він не повернувся. Згинув у таборі через кілька місяців після полону. Так ця інформація і залишилася б невідомою, якби випадково не натрапила на інформаційну довідку в узагальненому банку даних «Меморіал»: «Штик Іван Кирилович, 6.08.1924 р., шталаг ХІІ F, Українська РСР, Волинська обл., Ратнівський    р-н., с. Самари».

З цього й розпочалася пошукова робота про чоловіка, якому не судилося дожити до перемоги. У Книзі пам’яті Волинської області, т. 3, інформації про полоненого не виявилося. Але у базі даних «Меморіалу» була персональна картка військовополоненого німецькою мовою, у якій детальні дані про чоловіка. Отож, Іван Кирилович Штик народився 6 серпня 1924 року у селі Самари. Батьки – Кирило та Єфимія Штики (дівоче прізвище матері невідоме); православний; українець; громадянин СРСР; цивільний; селянин; здоровий. Заарештований 10. 07. 1944 року в Дивині. Зріст – 170 см, волосся – світле, очі – карі. На цьому ж аркуші – відбиток вказівного пальця правої руки. Табірний номер – 50134. І штамп шталагу ХІІ F (Форбах). На звороті персональної картки дані про перебування у таборах для військовополонених: 10 серпня 1944 року Іван Штик вибув із шталагу 319 у шталаг ХІІ F. У графі «Kommandos» зроблений запис за 5 жовтня 1944 року про те, що він залучений у трудову команду у місті Саргемин, пізніше – працює у районі Кройцвальд. Останній запис – 23 листопада 1944 року, коли полонений помер. Причина смерті – загальне ослаблення організму.

Яким чином Іван Штик потрапив у полон, невідомо, але історія розповідає про шталаги (табори для військовополонених), у яких він був. Шталаг 319 – це табір у Хелмі, який діяв з липня 1941 року до квітня 1944-го. Масові смерті, нелюдські катування і знущання були основними характеристиками шталагу. У травні 1944 року шталаг-319 перенесли із Хелма у Скєрнєвіче, де табір дислокувався до серпня 1944 року. Його, швидше за все, переносили вглиб Польщі, так як радянські війська здійснювали активну операцію з визволення Волині від нацистів і наближалися впритул до польських територій.

Саме тоді, у серпні 1944 року, про що є запис в особовій картці Івана Штика, його переправили у Форбах – шталаг ХІІF (нині територія Франції), який французькою носив назву Бан-Сан-Жан, а німецькою Іоханес Банберг. Це був один із найкрупніших шталагів Вісбаденського військового округу. Він був створений у 1938 році для французьких військових частин, які стояли на лінії Мажино. Проте після поразки Франції у 1940 році нацисти утримували в ньому французьких військовополонених. З листопада 1940 року до травня 1942-го шталаг знаходився у місті Саарбург. Пізніше його стали використовувати як перевалочну базу для розсилки полонених на металургійні і шахтарські підприємства Ельзасу і Лотарингії (промислові райони сучасної Франції). У табір стали поселяти полонених із СРСР. Із травня 1942-го до 9 грудня 1944 року шталаг дислокувався у Форбаху, а з 9 грудня 1944-го до травня 1945 року він був у Франсхаймі (Рейнланд-Пфальц, Німеччина). За приблизними даними, через карцери і казарми шталагу ХІІ F пройшло близько 320 тисяч військовополонених, більшість із яких – громадяни СРСР. Усіх їх нещадно використовували на шахтах Лотарингії. Полонені практично постійно знаходилися поза межами самого табору – у населених пунктах, де їх експлуатували на роботах. Там, поблизу від місця роботи, вони і жили. Ось чому у персональній картці Івана Штика фігурує три міста – Форбах, Саргемин і Кройцвальд. На сучасній карті Франції усі вони розміщені неподалік одне від одного практично на кордоні з Німечинною у північно-східному окрузі Саргемин департаменту Мозель.

Померлих військовополонених, а їх були тисячі, хоронили на табірному кладовищі. Після звільнення бранців союзниками стало відоме число померлих військовополонених – вихідців із Радянського Союзу – 23 819 осіб. Після війни українська діаспора у Франції встановила на місці масового захоронення українців хрест, згодом був облаштований меморіал, і до сьогодні на території колишнього шталагу існує цвинтар, який офіційно називають «Українське кладовище». Десь там, серед численної кількості невинно замучених українців, покоїться і прах 20-річного юнака Івана Штика із Самарів, якому не судилося повернутися додому. Якщо ж хтось у цій особі віднайде свого родича, будемо раді надати усю інформацію, яка про нього у нас є.

Марія ЛЯХ

Один відгук на «ЧЕРЕЗ 73 РОКИ ВСТАНОВИЛИ ІМ’Я ЩЕ ОДНІЄЇ ЖЕРТВИ ВІЙНИ – ІВАНА ШТИКА ІЗ САМАРІВ»

  1. Oleg S. коментує:

    Редакція «Червоного прапора»,ніхто нас не звільняв.Місце нацистських окупантів зайняли совєтські.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>