Бій під  Крутами

крути1 крути3В історії України було багато битв більш масштабних і більш успішних, але саме бій під Крутами став символом героїзму і трагедії. Водночас цей бій є багато в чому повчальним, оскільки тепер, як і 99 років тому, східний сусід знову розв'язав війну проти України і намагається знищити нашу державу.

У 1917 році, після розпаду Російської імперії, Україна вперше за кілька століть отримала можливість створити власну незалежну державу. Але українські політики, переважно члени соціалістичних партій, вперто намагалися втримати Україну в складі демократичної російської федерації. Вони чомусь не розуміли, що демократичної Росії в той час не було і не могло бути, так само, як немає її і зараз. Російські більшовики на чолі з Леніним на словах визнавали право Україн-ської Народної Республіки на самостійність, але відразу розпочали проти неї гібридну війну. Головні зусилля були спрямовані на підрив авторитету укра-їнської влади, руйнування армії та держави із середини методами агітації і пропаганди. Використовуючи неосвіченість та наївність більшості українських селян, робітників та солдатів, більшовики часто схиляли їх на свою сторону брехнею та щедрими обіцянками. У той час один хороший агітатор був вартий сотень солдатів, тому що він міг їх не лише деморалізувати, але й перетягнути на свій бік. За цих умов миролюбність українського уряду досягла такого рівня, що він проголосив демобілізацію кадрових війсь-кових частин. Водночас формувалися добровольчі підрозділи, які були надто малочисельні, щоб зупинити більшовицьку навалу.

Орда  наступає

Одними з перших відправилися на фронт юнаки (курсанти) військового училища імені Богдана Хмельницького. Вони отримали завдання обороняти надзвичайно важливий залізничний вузол Бахмач на Чернігівщині, щоб затримати наступ російських військ зі сходу. Півтисячний загін юнаків під командуванням сотника Аверкія Гончаренка на кілька тижнів затримав наступ двох червоних армій, які рухалися від Курська та Гомеля. Такий успіх став можливий лише тому, що ворожі війська, незважаючи на величезну чисельну перевагу, мали слабку боєздатність і просувалися вперед лише в поїздах залізничними шляхами. Сили українського загону швидко танули через постійні сутички і він змушений був відступати, підриваючи за собою мости. Україн-ське командування намагалося відправити на фронт підмогу, але ті кадрові полки, які ще були в Києві, відмовлялися воювати. А кілька добровольчих загонів змушені були тримати в столиці, бо більшовики постійно робили диверсії та готували збройне повстання. Як згадував учасник тих подій Ігор Лоський",…деколи потяги з поповненням приходили, але майже порожні. Ті ж козаки, які доїздили до місця призначення, гордо заявляли, що вони воювати не збираються, а « оголошують нейтралітет». За пару днів вони, звичайно, розсіювалися".

Формування  студентського  куреня

Ось за таких умов на початку січня 1918 року відбулося віче українського студентства університету св. Володимира й новозаснованого Народного університету, на якому вирішено зорганізувати Студентський курінь Січових Стрільців. До цього куреня під загрозою бойкоту й виключення з українського товариства мали вступити всі студенти-українці. На другий день почався запис у курінь, який відбувався в залах Педагогічного музею. Там раніше відбувалися засідання Центральної Ради. До студентів також приєдналися учні старших класів Української гімназії. Заняття з молодими добровольцями проводили досвідчені старшини у військовій школі. Спочатку головна увага приділялася стройовій підготовці, тому що курінь мав охороняти Центральну Раду. Це не подобалося студентам, і частина з них на заняття взагалі не ходила. Заняття тривали лише один тиждень. Несподівано з фронту повернулося кілька юнаків військової школи. Брудні, змучені, ледве живі. Просили допомоги. Але військ не було. І тому командування приймає рішення відправити на фронт Студентський курінь. Цей наказ викликав радість серед добровольців, але з трьохсот записаних на відправку з'явилося не більше ста тридцяти. Деякі не вміли навіть стріляти. Збиралися поспіхом. Хоча на складах у той час вистачало зброї та військового спорядження, студентам видали лише окремі поношені предмети форми та старі, поржавілі гвинтівки.

Студентський курінь, а фактично лише одна сотня, від'їжджав з Києва 27 січня (за новим стилем) з піснями. Бахмач на той час вже був зайнятий більшовицькими військами. Тому доїхали лише до невеликої залізничної станції Крути, яка знаходиться за Ніжином, і почали готуватися до оборони. Сотник Гончаренко пізніше згадував: «Повідомлення про приїзд студентської сотні розійшлося серед юнаків, як блискавка, а враження, її приїздом викликане, було таке, ніби приїхала ціла дивізія. Завдяки цьому, … і вдалося затримати наступ Муравйова та змусити його до затяжної боротьби».

Кривавий  бій

Основну лінію оборони українські війська створили перед станцією Крути протяжністю три кілометри по обидва боки від залізничного насипу. У розпорядженні Гончаренка було п'ять сотень бійців при 18 кулеметах. Про рівень підготовки студент-ської сотні він добре знав від свого брата, який у ній служив. Тому поставив цей підрозділ на найбільш спокійну ділянку на лівому фланзі перед замерзлим болотом. Вранці 29 січня червоні війська, серед яких най-більше було балтійських матросів, зімкнутими колонами у повний зріст вирушили вперед. Але психічна атака не вдалася. Українці підпустили ворога на відстань прямого пострілу і відкрили нищівний вогонь з гвинтівок та кулеметів. Зазнавши великих втрат, більшовики були змушені залягати в снігу та розтягуватися в бойову лінію. Підтягнувши нові сили, вони почали наступ на Студентську сотню, потрапили під перехресний вогонь кількох підрозділів і відступили.

Але це був лише відволікаючий удар. Справжній наступ, як і передбачав сотник Гончаренко, розгорнувся на правому крилі. Використовуючи свою десятикратну чисельну перевагу,  москалі засипали наші позиції градом куль і снарядів та намагалися просунутися вперед. Їх зустрічав влучний вогонь українських юнаків та єдиної гармати, яку на залізничній платформі привіз сотник Лощенко. Тоді більшовики, незважаючи на глибокий сніг, розпочали обхідний маневр, щоб оточити українські позиції. Їм назустріч Гончаренко висунув резервну сотню. Це ще на кілька годин затримало ворожий наступ. Але сили українського загону швидко танули. Вже кілька вагонів на станції були заповнені пораненими. Почали закін-чуватися патрони, а штабний поїзд сотника Тимченка, де були також і боєприпаси, від'їхав на кілька кілометрів, щоб вийти із зони ворожого вогню. Тому Гончаренко приймає рішення відступати. Першою мала відступати саме Студент-ська сотня. Але наказ чомусь не виконала. Її командир сотник Омельченко загинув, а заступника в нього не було. Решта підрозділів відступали організовано, стримуючи противника кулеметним вогнем. Настав вечір. Більшовики захопили станцію Крути. Але студенти цього не знали. Одна їх чота рушила саме сюди, щоб скоротити шлях відступу, і потрапила в оточення. Патронів не було. Спроба прорватися в рукопашному бою зазнала невдачі. Надто вже нерівними були сили. Матроси кілька чоловік закололи багнетами, а решту захопили в полон. Всього в полон потрапило 35 студентів, з яких семеро були поранені. Поранених закрили в приміщенні, а наступного дня їх відправили в госпіталь, з якого вони потім повтікали. Інших 28 розлючені важкими втратами матроси довго катували, а потім розстріляли. Через два місяці, після визволення Києва від більшовиків, їх тіла було відкопано і перевезено в столицю для поховання. Тіла загиблих були понівечені та поколоті багнетами, у багатьох вибиті зуби та виколоті очі. Декого навіть не вдалося розпізнати. З великими почестями героїв поховали на Аскольдовій могилі, над дніпровською кручею.

Уроки бою під Крутами

Герої Крут лише на кілька днів затримали більшовицький наступ на Київ, але їх приклад багато в чому сприяв піднесенню національної свідомості українців та розгортанню визвольної боротьби. У ті роки, після розпаду Російської імперії, незалежність здобули навіть такі невеликі народи, як фіни, латиші та естонці, що ніколи ра-ніше не мали власних держав. Наші сусіди поляки не лише відстояли власну територію, а й розгромили Червону армію в битві на Віслі. Українці воювали не менш сміливо та уміло, але  чомусь дуже часто опинялися по різні сторони фронту. Україну згубила низька свідомість та незгуртованість її громадян, схильність до анархії та отаманщини. Цим успішно скористались російські більшовики. Розплатою за поразку стали насильницька колективізація та голодомори, масові репресії та русифікація.

І дуже прикро, що сьогодні окремі  «патріотичні» політики і, навіть, цілі партії своїми діями фактично руйнують українську державу. Дивно буває спосте-рігати, як молоді здорові хлопці замість того, щоб іти на військову службу, розказують артистам і особливо артисткам, що вони мають співати та куди їздити на гастролі. Інші, тим часом, відстоюють демократію, зриваючи засідання судів, на яких наша слабка влада намагається засудити явних бандитів та диверсантів. Хоча в дійсно демократичних країнах за такі дії вони самі опинилися б за гратами. Потрібно, нарешті, зрозуміти, що лише сильна держава зможе відстоювати інтереси своїх громадян та зупинити агресію східного сусіда.

Микола  Михалевич,

директор Кортеліського історичного музею

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>