Волинське Полісся. З сивої давнини цей край тихоплинних рік, волошково-синіх озер, предковічних борів був землею наших предків. З історії дізнаємось, що слов’янське заселення Полісся розпочалось у 6 ст. По берегах рік, які були на той час головними артеріями життя і міграції наших предків, з’явились перші поселення.

Ще в ті часи людина не жила лише хлібом єдиним, тому й віра була складовою частиною духовності слов’ян. З появою літописних міст на Поліссі наші предки вибудовували не лише неприступні замки-фортеці, а, щоб охороняти душі свої від скверни, будували храми Божі. Розцвітало в ті часи християнське життя і славили наші предки ім’я Господнє в святинях, несли до них свої молитви Всевишньому за ласки й щедроти, що він слав нашому чарівному краю.

Впродовж тисячолітньої історії нашої церкви важливе місце в її житті відігравали монастирі – духовні фортеці православ’я на наших землях.  – слово грецького походження і означає відлюдне житло, а  його жильці – монахи (одинокі, самітні).

Саме завдяки монастирям – цим оберегам православної віри – на Поліссі було закладено могутній тисячолітній фундамент віри наших предків. На них вибудовано глибоку духовність і національні традиції в нашій церкві, які не зміг перекреслити жоден із окупантів.

Праця монахів, зречення ними всього матеріального на землі і творення високих духовних цінностей – глибока віра і жертовність в ім’я неї, особисте духовне життя як зразок для наслідування, висока моральна чистота і самопожертва стали прикладом для наступних поколінь, що йшли служити Богу і тим самим зберегли нашу віру.

Свято-Миколаївський монастир у селі Мильці належить до найдавніших і найвідоміших святинь північно-західного Волинського Полісся. Тут впродовж віків го-ріла свічка православної віри, світло якої зігрівало тисячі душ поліщуків вченням Христа.

Ця чоловіча обитель веде свою історію з першої половини 16 ст. Як свідчать народні перекази, іноки давнього Вербського монастиря, що був на одному з островів р.Турії, за три кілометра від Ковеля, часто спускались вниз за течією річки ловити рибу і на лівому березі зачаровувались мальовничою місцевістю, яку вони назвали «милою».

То була ще неторкана людською рукою первісна природна краса. У цій мальовничій місцевості, під назвою «Мильці», частина іноків Вербського монастиря заснувала нову православну обитель, взявши собі за опікуна Святителя Миколая.

Іноки монастиря впродовж віків займалися сільськогосподарською працею.

Тричі на рік, 22 травня, у день перенесення мощів Св. Чудотворця Миколая, 25 червня, у день пам’яті Св. Онуфрія Великого, у свято Преображення Господнього  до Милецького монастиря стікались десятки і тисячі паломників.

Пролітали віки над найбільшою святинею північно-західного Волинського По-лісся. Торкали її своїми сивими крильми, та вистояла вона перед найбільшими буревіями часу – війнами, революціями, окупаціями. Але наближалась Голгофа Милецького монастиря. 11 вересня 1943 р. загін карателів напав на монастир і знищив майже всіх насельників.

Живими залишились лише декілька людей, серед них і послушник Олександр – майбутній схиархімандрит Алексій.

25 червня 1948 р. за вимогою більшовицької влади безбожних атеїстів, закривають Свято-Миколаївський монастир – цю найбільшу православну святиню Полісся. Після закриття обителі на її території розмістили штаб НКВД, потім – дитбудинок,  училище для безпритульних, а з 1949 року – будинок престарілих.

У 50-і роки були зняті куполи з церков, у Преображенському храмі влаштували клуб (на місці вівтаря – сцена).

Свято-Миколаївську церкву перебудували на їдальню (на місці вівтаря – кухня).

Десятиріччями тривала Голгофа давньої святині Поліського краю.

З 1993-го року обитель починає відроджуватись і знову стає твердинею православ’я на нашій землі.

Милосердний Господь дарував Милецькій Свято-Миколаївській обителі великого старця і духівника, мудрого наставника і щирого молитвенника – схиархімандрита Алексія.

Сьогодні, перебуваючи з нами тілом, схиархімандрит Алексій і духом завжди з нами. Безперестанку подає він допомогу всім, хто приходить до нього з вірою.

14 жовтня, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, учні нашої школи побували у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі. Всі були захоплені побаченим і почутим. Без сумніву, щось неземне торкнулось їхніх сердець, всі діти були тихі і спокійні. Вони з трепетом молились біля гробниці схиархімандрита Алексія, пили цілющу воду з чудодійного джерела. Діти зачарувались дивною красою цієї духовної оази, тією божественною гармонією, якою є монастирська обитель – часточка Раю на землі. Всі хотіли, щоб у їхні душі вселилась така ж гармонія, щоб ніколи не покидала ця Божа благодать, яка розлита тут скрізь якось особливо явно.

Надія Ойович,

вчитель  курсів морально-духовного спрямування

с. Датинь