У МИХАЙЛІВСЬКОМУ ХРАМІ УПЦ КП

21 листопада, в День Гідності і Свободи, священнослужителі і миряни Волині брали участь у заходах з нагоди четвертої річниці подій на Майдані.

А ще того дня Церква відзначала Собор Архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних. У Замшанах же цей день з волі Божої для місцевих прихожан став подвійним святом. Адже вони відзначали ще й перший престольний празник нового Свято-Михайлівського храму УПЦ Київського патріархату.

Священик  сидів

у  тюрмах за...  українську  мову

Село Замшани — одне з найбільших у Ратнівському районі. Тут проживає майже 2, 5 тисячі осіб. Перша писемна згадка про нього виявлена в люстрації за 1500-й рік. А про те, що в селі Замшани існує православний храм, писемна згадка є ще в ХVІ столітті. Місцева Свято-Михайлівська церква належить до однієї з найстаріших на теренах району — збудована за кошти парафіян ще у 1809 році. Її зараз використовує громада Московського патріархату. Вона є пам'яткою архітектури національного значення.

Храм свого часу був автокефальним. Тоді богослужіння тут велось українською мовою. Кажуть, що святий Михаїл зберіг церкву. Навіть під час радянсько-німецької війни церква була однією з небагатьох у районі постійно діючою. А потім, і в часи тотального атеїзму, залишилася таким собі острівцем віри. У ХІХ столітті в Замшанах змінилося аж 16 священиків. Найдовше тут служив Богу (майже 20 років) отець Максим Туз, могила якого знаходиться біля церкви. Це були 1925—1943 роки. Чи не у найважчі часи служив отець Максим? У 1936 році саме він відзначав смирення прихожан, їх прихильність до свого храму, до богослужіння рідною українською мовою. Під час війни у нього збиралися українські повстанці (у Замшанах була станиця УПА). А на Різдво — підпільно колядували. Максима Туза перший раз заарештували у 1939-му, тобто ще за перших совєтів. Йому підкинули книжку «Історія України» М. Грушевського. А потім, під час обшуку, «знайшли» її. Його заарештували і запроторили в тюрму. Вдруге заарештували в 1941-му. Кинули священика у Луцьку тюрму. Він дивом залишився в живих. І врятував від неминучої смерті ще декількох односельців — своїх прихильників. Отець Максим був мужнім і сміливим. Був великим і незламним патріотом, справжнім українцем, завжди готовим віддати своє життя за волю і незалежність України. Втім, зазнавши тортур і страждань, він ослаб, часто хворів і в 1943-му році помер. Його могилу час від часу відвідує син, який живе у США.

Після війни, у 1945—1949 роках, у Замшанах священиком служив отець Остап Маргаєвський. Дияконом у нього був Кузьма Михалевич. Трохи згодом його рукоположили у сан. Він також став священиком. І обидва постраждали за українські погляди, зазнали гонінь, переслідувань, приниження. Ще у п'ятдесятих роках у Замшанівському храмі богослужіння велось українською мовою. А вже потім почалась русифікація, московізація... Ставлення радянської влади до священиків було вкрай негативне. Тому отець Кузьма із сім'єю змушені були виїхати.

Мрія   парафіян  здійснилася

Нинішнє покоління замшанівців вирішило відродити українську церкву і вести богослужіння рідною, Богом даною, українською мовою. Ініціаторами цієї Божої справи стали справжні українці, палкі патріоти Віталій Михалевич та Борис Сахнюк. Їх ідею підтримали Іван Мостепанюк, Микола Трохимович, Катерина і Михайло Лойки, Василь Пшонюк, Володимир Михалевич, Анатолій Михалевич, Михайло Михалевич, підприємець Василь Палій, Степан Михалевич та інші. Вони швидко назбирали понад сімдесят підписів, незважаючи на спротив місцевого священика, залякування прокурорами, на агресивну пропаганду проти Київського патріархату. І громаду зареєстрували! А вже 11 вересня, в День Усікновення голови Йоана Хрестителя, відбулось урочисте відкриття і освячення храму Архістратига Михаїла.

Добро  переможе  зло,  а  правда – кривду!

Втім, не зогледілись парафіяни, як і храмове свято на-дійшло у Замшани. Воно стало першим у житті парафії, а значить, і буде пам'ятним. На свято зійшлося і з'їхалося багато вірян. І не лише з Ратного, а й з Дніпра, Луцька, Ковеля, Велимча, Мельник-Річицьких та інших сіл. Прибули також священики з Ковеля. Звершив Божественну літургію клірик Собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрей Ігор Циб. Йому співслужили кандидат богословських наук, настоятель храму Різдва Іоанна Хрестителя міста Ковеля, викладач Волинської православної Богословської академії, протоієрей Станіслав Беспалов та настоятель місцевої парафії ієрей Микола Гамера. Отець Станіслав Беспалов також виступив із змістовною і хвилюючою проповіддю.

Відбулася хресна хода навколо храму.

Звернув увагу на те, що сам храм побагатшав. На підлозі з'явилися нові килими, а на стінах — рушники та ікони. Дякуючи жертводавцям, додалось за два місяці шість великих гарних ікон. Появилися й нові обличчя. Одне з них – Олена Василевська (Бірук). Родом вона із Замшан. Нині живе в Луцьку. Вийшла заміж. А оце приїхала до матері, шоб підтримати свою церкву, свого священика. Олена прийшла в церкву із похресницею Ангеліною, щоб звідати таїнство причастя.

— Чи були у вас якісь проблеми з вибором, в яку церкву ходити: українську чи московську? — цікавлюсь.

У відповідь почув:

— Я з чоловіком повінчана в українській церкві Київського патріархату. Моя дитина також хрещена в рідній українській церкві. Інакше й бути не могло. Я ж українка! Молитися в чужій, московській церкві, — якось негарно. Це — великий гріх перед Богом і матінкою-Україною. Я дуже рада, що наша замша-нівська громада дозріла до того, щоб у нас нарешті була своя українська церква, де богослужіння ведеться Богом даною українською мовою.

Настоятель храму отець Микола додав, що чоловік Олени подарував парафії ікону вартістю майже 7 тисяч гривень.

На свято приїхав уродженець Замшан Анатолій Кузьмич Михалевич. Був він і на відкритті церкви. Нині живе у Дніпрі, працює адвокатом Дніпропетровської регіональної палати адвокатів. Проте, як зізнається, його тягне на Волинь, у рідне село. Мріє найближчим часом повернутися в Замшани на постійно. І дуже хоче співати в церковному хорі. Вищезгадуваний священик Кузьма Михалевич, який потерпів за українські погляди, — це його рідний батько.

Настоятель храму Архістратига Михаїла отець Микола Гамера щиро подякував священикам, усім прихожанам та жертводавцям за підтримку та допомогу у розбудові церкви. Окрема вдячність прозвучала церковному хору на чолі з талановитою співачкою Галиною Кухарчук з Велимча яка, крім організаторських здібностей. має ще й чудовий голос. Варта уваги й така деталь. Того дня хор був об'єднаним. Тобто, крім місцевого, прибули в Замшани також хористи чотирьох парафій УПЦ КП — з Ратного, Ковеля, Мельників-Річицьких та Велимча. І протягом усього свята церковний хор створював урочисту атмосферу, підбадьорюючи прихожан патріотичними піснеспівами. На завершення празника хористи виконали «Многії літа».

Іван  Капітула