У Лазареву суботу, 8 квітня, православну громаду села Велимче українська молитва кликала на освячення Свято-Покровського храму УПЦ Київського патріархату.

Люди, у серцях яких живе любов до Бога та до України, нарешті дочекалися знаменної події. Перемогли усі негаразди. Не відмовилися від ідеї мати свій, справді український храм. Освятили та дали належну відповідь усім, хто не вірив, залякував та перешкоджав. І хоча храм невеликий – його облаштували у обійсті односельця Володимира Гайдучика, він служитиме для них духовною опорою.

На перше вечірнє богослу-жіння зійшлися жителі села, приїхало чимало гостей. Чин освячення храму звершили дванадцять священиків на чолі з митрополитом Луцьким і Волинським  Михаїлом УПЦ КП: настоятель храму святого пророка Іллі, ратнівський декан, протоієрей Роман Бодак, із Мельник-Річицьких — о. Сергій, з міста Ковеля — о. Анатолій,      о. Станіслав та інші, із Старої Вижівки — о. Іван, із Підсинівки — о. Дмитро, архієрейський диякон о. Миколай та ієродиякон Єфрем. Радо приймав дорогих гостей настоятель новоствореного храму ієрей Миколай Гамера .

Митрополита Михаїла зуст-річали велимчани із запашним короваєм на вишитому рушнику. Вслухалися у кожне слово під час його проповіді:

— Велике диво, що ми попросили благословення Божого збиратися на спільну молитву у будинку, який став першим місцем нашої української церкви, — звертався до вірян митрополит Михаїл. – Попереду Страсний тиждень, будуть спокуси, буде і «Голгофа», але після цього настане і Воскресін-ня. Ось так ми проходимо наш духовний шлях, ось так ми часто проходимо по нашій життєвій дорозі. Є часи занепаду, відродження, страждання. Але, зрештою, наступає перемога правди над неправдою. Перемога добра над злом. Сонце встає у свій час, але люди на це по-різному реагують. Ось так і у вас. Сьогодні є українська церква. А була церква, до якої ходили і вважали, що так добре. Потім побачили, що однієї церкви мало, відкрили ще одну. А тепер нарешті прокинулися і кажемо, що то не ті церкви, не туди кличуть. Ми тепер хочемо своєї церкви — української, де будемо молитися своєю україн-ською мовою, тією мовою, на якій вперше сказали слова «мама, батьківщина, люблю». Це та мова, якою ми сьогодні з вами спілкуємося і будемо молитися. Це та мова, яку нам, як і кожному народові, визначив Бог. ...У вас тепер не просто поліське село, велике за населенням, а ще й сильне духом. Радію разом із вами! Нехай наші воїни здійснять те, чого ми очікуємо, – перемоги над ро-сійським агресором, над тим, хто бажає нам біди, хто вбиває наших чоловіків, братів, сестер, дітей. Воістину, Божа милість! Боже правосуддя не в кількості, не в силі, а в правді. Дякую усім, хто був небайдужий до життя села та посприяв, щоб у цьому приміщенні ви могли збиратися на молитву. Впевнений у тому, що буде і храм. Це громаді ви-рішувати, як ви маєте жити, куди ви маєте ходити і чиє воно має бути — російське чи українське. Будьте господарями на своїй землі. Ось на це я вас благословляю. Бо в своїй хаті своя правда і сила, і воля. І я вірю, що і в завтрашній день ви будете такі самі бадьорі, бо сила народу в його єдності, правді.  Голос народу — це голос Божий, а джерелом влади є народ. Тому я бажаю, щоб ви господарювали, а я тішився і приїздив до вас на добрі справи, на добрі події, які будуть у вашому селі. Дякую усім, хто сьогодні при-йшов  помолитися. Уповаю на слова Бога: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, — там я серед них». Тому Господь сьогодні  посеред нас. Хай чує молитву села. Хай милосердний Господь благословить усіх нас на багато подальших років щасливого земного життя. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Із зворушливою промовою звернувся до людей перший заступник голови Волинської обласної ради та Волинської обласної організації ВО «Свобода» Олександр Пирожик. З приємністю зауважив, що сьогодні люди не за чиєюсь вказівкою, а самі усвідомили, що їм потрібна українська церква. Низько він схилив голову перед підприємцем Володимиром Гайдучиком. Подякував за наданий ним добротний будинок, у якому лунатиме щирою українською мовою молитва до Бога. Висловив віру у те, що пройде зовсім небагато часу, і в кожному українському селі люди будуть господарями у власній хаті та у власній країні. І тільки церква, світська влада і простий народ складуть тризуб української державності, який дасть достойне майбутнє. І це буде та Україна, яку буде оберігати і благословляти сам Господь.

— Кожен з нас любить Україну усім серцем, і найкраще з Богом говорити тією мовою, яку розумієш, яку відчуваєш і якою живеш, — зверталася до вірян сільський голова Анастасія Павлович. — І дуже добре, що відкрили храм у селі. Це подвиг. Подія багато означатиме для наших людей. На жаль, на Ратнівщині не дуже багато україн-ських храмів, і це страшно. Тому що ми стоїмо на своїй рідній землі, а молимося за чужу землю, молимось за людей, які благословляють війну. Там гинуть наші хлопці, тут плачуть українські матері, і найстрашніше — що ведеться пропаганда, лякають прокльонами. Ми не повинні боятися Бога, ми повинні любити Бога, розмовляти з Ним і щиро вірити. І тому нехай наша українська молитва буде щирою, а віра нас зробить кращими і, найголовніше, щоб ми всі з вами були вільними, незалежними, справжніми захисниками своєї рідної землі. Боротьба захисників на Сході — це надзвичайно великий подвиг, але тут, зараз, у нас також боротьба, боротьба людей.

Розділив радість освячення храму Володимир Гайдучик, який люб’язно надав половину свого діючого магазину для доброї справи. Вчинив так, бо по-іншому просто не міг, вважав своїм обов’язком підтримати односельчан. Таку знаменну подію, як освячення храму, порівняв із засіяним зерном, яке проросте з новою силою по усій Україні.

Того дня хвилиною мовчання пом’янули усіх  захисників, загиблих на Сході. Освятили вербу. Митрополит привітав вірян із Входом Господнім у Єрусалим. Ліричними, поетичними рядками зверталися до усіх присутніх гості із Ковеля Ніна Ліщук і Василь Марчук. Вони закликали людей, щоб не боялися переходити в українські церкви і молилися рідною мовою. Роз-ділили радість із жителями Велимча багато людей із Ратного, а також екс-голова Ковельської районної ради Ігор Верчук, волонтерка, голова ГО «Союз жінок-українок» Олена Уніга та волонтерка Наталія Тхоржевська. Гості подарували для храму ікону рівноапостольного великого князя Володимира. Завітали до земляків із іконою «Несіння Хреста» військовослужбовці, подружжя Ольга та Валерій Самусіки, які уже тридцять років живуть у Дубному. Також не могла не приїхати, щоб розділити радість такої важливої події у селі, Олена Дмітрієва, яка родом із Велимча, і хоч довгий час живе у Бресті, але є патріоткою, дуже любить Україну, відстоювала права українців на Майдані. Подарувала жінка килимкову доріжку та вазу. Вазу від Велимченської сільської ради для храму подарувала й Анастасія Павлович, ікону Вознесіння Христового – Євдокія Каць, Євангеліє передав житель Києва Володимир Вакуліч, який завжди  думками лине у рідне село. Родина Іванюків з Ратного пожертвували на Божий храм кошти.

Серед гостей були й голова Ратнівської районної організації ВО «Свобода» Микола Горбачук та голова Волинської ветеранської спілки політв’язнів та репресованих Ігор Гураль. Чекали намарне того дня владу району, яку запрошували напередодні.

Ім’я кожного жертводавця збережуть для історії. Головні сподвижники Свято-Покровського храму жителі села Федір та Лада Павловичі, Петро та Олена Мазурики, Микола Видрич, Микола Миколаюк, Олег Нікончук, Олександр Каць, дружина якого вишила у храм рушника. Чималий вклад Миколи Трохимовича, Лариси Цепух, Василя Левонюка, Миколи та Катерини Онанчуків, Володимира та Анни Гайдучиків, Оксани Калінчик.

Були присутні й учасники бойових дій на Сході — Олександр Наход, Володимир Редькович, Василь Кац, які зауважили, що така подія у їхньому рідному Велимчі ще раз підтверджує зміни в Україні на краще. З переживаннями у душі тихо раділа й мама покійного захисника нашої країни Миколи Повха.

У стінах храму не вміщалися того дня люди. Усі раділи, що з Божою поміччю та спільними зусиллями відкрили храм, у якому звершуватимуться таїнства, творитиметься щира молитва, і люди не одного покоління знаходитимуть Бога. Люди вперше ось так разом промовляли рідною мовою «Отче наш» та «Символ віри». Відбувся хресний хід навколо храму. Віряни ділилися враженнями, співпереживаннями, вітали один одного. Відчувався дух єдності патріотів неньки-України.

— Вважаю, що в українській державі має бути українська церква, — піднесено розповідала вчитель історії НВК с. Велимче Оксана Калінчик. -  Цей храм має право на існування. І ми відстоювали його. Мій вклад сюди немалий, ідеологічна боротьба, можна сказати. Роз’яснювала людям, що нас  україн-ською мовою Бог також почує. Але чи будуть у нашому селі ходити сюди люди, навіть не знаю, бо сильний вплив Московського патріархату. Головне не нав’язувати і показувати приклад, щоб люди не думали, що українська церква — це щось страшне.  Мені здається, кожен повинен усвідомити сам, що молитися українською мовою — це також шлях до Бога. У мене троє діток і ми будемо ходити до цієї церкви, бо душа сюди лежить.

Поділилася враженнями ратнівчанка, помічник народного депутата України Ігоря Гузя Лариса Цепух. Розповіла, що це велика подія для неї та усієї її родини, для рідного Велимча, і що душа радіє, адже прийшло багато людей, приїхало багато гостей. Бажала Лариса Григо-рівна, щоб Україна процвітала і у кожному селі Ратнівщини найближчим часом  відкрили ук-раїнську православну церкву Київського патріархату.

Зі сльозами на очах говорили про любов до України корінні велимчани поважного віку Михайло Капітула та Михайло Наход, адже усе життя мріяли про відкриття у селі української церкви.

Отець Миколай, який буде вірою і правдою служити людям села Велимче, від імені парафіян щиро подякував усім отцям за освячення храму та за ангельський спів хору Іллінського собору. Того дня приїхала підтримати молодого священика, якого направили на Ратнівщину, мало що не вся рідня із Рівненщини. Висловив настоятель Свято-Покровського храму прихожанам найкращі побажання. Активісти села запросили усіх гостей на святкову трапезу, яку організували власники кафе «Веста» Федір та Лада Павловичі. І вже наступного дня на літургії парафіяни молилися за мир в Україні, за здоров’я та благополучне повернення захисників із фронту.

Леся ГРІНЧУК