настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці, що у Ратному

Протоієрей Іоанн Цюркало, клірик Володимир-Волинської єпархії,  попрощався із земним життям на 64-у році,  відійшов у Вічність минулої середи, 14 червня.   А народився він 11 червня 1954 року. Священик ніс послух незмінного настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Ратне впродовж більше 37 років. Його смерть приголомшила всіх, хто його знав, для кого він був духовним отцем, наставником, порадником і другом. Хоча про хитке здоров’я священика знали – його  вже давно мучив цукровий діабет. Та Іоанн Цюркало до останнього служив Богу і людям...

А шлях до Бога йому, ще малесенькому, вказала глибоко віруюча жінка – рідна  мати. Дитяча мрія Іоанна Цюркала  про служіння Господові збулася після закінчення служби в лавах Радянської армії, коли сусід-священик повіз його зі Львівщини, де він народився, до Сибіру офіційно на лісоповал.  Але в місті Анжеро-Судженську, що в Кемеровській області, служив  він при церкві.  У 1976 році був рукоположений у сан диякона у Троїцькому монастирі міста Красноярська. І того ж року вступив до Московської  духовної семінарії. А наступного року був рукоположений у сан священика і ніс священицький послуг у місті Томську. Та через хворобу сім’ї у 1979 році був переведений до Волинської  єпархії і призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Ратне. Іоанн Цюркало  тривалий час очолював Ратнівське благочиння. Він доклав чимало зусиль до будівництва з десятка церков, які зводилися у селах району під його керівництвом. За заслуги перед Церквою священик був нагороджений багатьма церковними нагородами. Та головна нагорода – любов і визнання прихожан, що було очевидним під час похорону священика.

У Ратному впродовж двох днів було оголошено жалобу, відмінені всі святкування і урочисті заходи – ратнівчани прощались із отцем Іоанном.

Іоанн Цюркало помер у Луцьку в лікарні.  Його тіло привезли у Ратне у четвер зранку,  ще як тільки сходило сонечко. Привезли додому, до хати, в якій мешкав разом з сім’єю: дружиною, сином, донькою та двома внучками, які малесенькими залишились без батька. Отець Іоанн  був їм і за дідуся, і за тата. Привезли до хати, до якої з’їжджаються в гості ще дві доньки, зять,  внучка і інші родичі. В останню дорогу провести рідну людину вони приїхали всі. Попрощатися, вклонитися пам’яті, поцілувати востаннє рідне чоло, ріднії руки… Через деякий час  труну з тілом покійного священики Ратнівського району перенесли до храму – тут і відбулося прощання зі спочилим.

Люди йшли і йшли до храму, утворюючи у ньому живий коридор, щоб приклонитися до тіла покійного, засвідчуючи свою любов і визнання. Йшли постійно від четверга і до обід-ньої пори п’ятниці, аж допоки його тіло віддали землі. А скільки квітів лягло до ніг священика!

Отець Іоанн добрий слід і хорошу пам’ять залишив на землі. За роки,  які він служив у Ратнівському храмі, виросло півтора покоління православних, які  пам’ятають і знають його молитви і благословення, щире вболівання за кожну християнську душу. Він знав життя ратнівчан, кожного і про кожного. Він благословляв, радив, коли приходили за допомогою, вчив прощати, давав імена новонародженим і проводжав в останню дорогу тих, хто попрощався із земним життям…

Скільки сліз довелося йому витерти на обличчях і в душах вдовиць, сиріт, нужденних і зневірених людей! Він всіх розумів, він всім співчував і разом з усіма  проливав сльози… Всі біди прихожан пропускав через свою душу і серце, а разом і їхні радості…  Надзвичайно добрий, щирий, відкритий, він постійно жив з любов’ю до людей…

А скільки молодих людей, беручи приклад зі священика, який поселив у їхніх серцях велику віру у Бога, пішли дорогою Бога!  Десятки юнаків та дівчат стали священиками, регентами, монахами і монашками, церковними служителями… Багато хто з них прибув на похорон. Попрощатись, провести в останню дорогу свого духовного пастиря.

Згідно із церковними  традиціями над спочилим священики Ратнівського і Гірниківського благочинь читали Євангеліє у чергуванні із панахидами.

Заупокійну Божественну літургію і чин відспівування очолив архієпископ Володимир-Волинський та Ковельський Володимир. Було  чимало священиків і з інших єпархій та благочинь,  всього до півсотні, були ті, яких Іоанн Цюркало благословив на духовну дорогу…

А поховали настоятеля за його заповітом на території храму, в якому служив і  про якого дбав. Тіло віддали землі, на якій  священик сходив численні години і роки, його рідній землі, яка красується у  туях та різнобарв’ї  квітів. Він і надалі буде зустрічати і проводжати прихожан храму, тільки уже мовчки. Православні будуть вклонятися його пам’яті ще десятки і десятки літ.

Вічна пам’ять отцю Іоанну Цюркалу!

Валентина БОРЗОВЕЦЬ