«… християнські ідеї, зодягнуті в дорогі образи

і форми рідної мови, стають особливо

зрозумілими і приваблюють серце…»

Митрополит Варшавський Юрій (Ярошевський)

часопис «Шлях», м.Луцьк, вересень 1937 року

Нинішній рік видався щедрим на ювілеї для ратнівчан, серед яких: 825 років від першої згадки про поселення Ратне і 450 років від заснування православної парафії в Ратному.

Православна парафія в Ратному існує з 1565 року. Від древніх часів тут було дві церкви – Вознесенська і Іллінська, які стояли на близькій віддалі одна від одної. І у продовж років доля тих церков  не раз змінювалась. До будівництва Вознесенської церкви у 16 столітті головною була Іллінська церква, а коли вона в 19 столітті від віків постаріла і відійшла в забуття, то головною стала Вознесенська. Як стверджують старожили, в роки першої світової війни деяким прихожанам було видіння про необхідність повернути Іллінській церкві попереднє парафіяльне місце, бо на те є воля Божа, тому Іллінська була відремонтована і зайняла положення головного парафіяльного храму, а зруйнована Вознесенська пізніше була розібрана.

Якщо уявити Ратне в кінці ХІХ початку ХХ століття, то це був найбільш рухливий і торговий осередок на Поліссі, розташований поміж річок Прип’яті і Вижівки, і який складався з двох частин Старого і Нового Ратно. В 1921 році в місті було 2410 мешканців, а вже у 1937 -  5080 мешканців. Місто мало регулярне автобусне сполучення з Ковелем і Брестом. Більшість населення були євреї, які жартували над православними приказкою: «хай вам ліса і поля, а нам гирі і віса (ваги)». Православний люд селився по околицях і ближніх селах. У місті знаходились ратуша, дві церкви, костел, синагога, суд, аптека, міська управа, пошта і навіть адвокатська контора. Однак Ратне буде потрібно кожному поліщукові ще й тому, що тут знаходилась торговиця, яка займала значну центральну частину міста з готелями, 24 крамницями, двома рестораціями, пивницями, книгарнями і 8-ма ярмарками щорічно. Про розвиток торгівлі у Ратному свідчить те, що в околишніх селах ще й досі кажуть: «хочеш щось купити, то поїдь у Ратне». Біля цієї торговиці на перехресті вулиць Іллінської (тепер Каштанова) і Комарівської (тепер Газіна), які розділяла шосе з Ковеля на Брест, височів величний храм святого пророка Іллі. Церква звертала на себе увагу незвичайним виглядом, оскільки була збудована так, щоб розмістити якомога найбільше віруючих. Для цього вона мала форму правильного чотирикутника на високому фундаменті з величезними дверима на три сторони. До усіх дверей вели високі муровані сходи. З боків церква оточена чималими піддашниками, галереями з важкими колонами. З цих галерей при відкритих дверях службу було добре чути на все місто, наче в самому храмі. Дерев’яна дзвіниця з п’ятьма дзвонами стояла окремо. Від торговиці храм відділявся високим мурованим забором. Про величність храму свідчило те, що головний купол храму в сонячну погоду було видно з Буцинської гори, що за 25 кілометрів. Церковний дзвін до служби чи під час вінчання було чути навіть в Старому місті. У Великодній тиждень кожен бажаючий міг дзвонити у церковні дзвони. Всередині храм був величним із високим позолоченим вівтарем.

Оскільки у самому Ратному, де міське життя створювало байдужість до віри,  прихожан було мало, то до Іллінської парафії були приписані села Гірники, Комарове, Прохід і Старостине.  Таким чином загальна кількість парафіян була більше як 4500 осіб і  для потреб парафії у Ратному існувала парафіяльна школа.

Настоятелем Іллінського храму і благочинним більше 20 років був протоієрей Павло Олександрович Лясковський, який народився 1875 року в с.Орестів на Рівненщині закінчив Волинську духовну семінарію, і до цього був священником Михайлівської церкви у с.Річиця. Мати Надія Федорівна походить з роду священників Панкевичів. Його прадід о. Максим Прокопович Лясковський, дід Иосип Максимович Лясковский, батько Олександр Йосипович Лясковський, брат Никон були священниками, випускниками Волинскої Духовної Семінарії, сестри Марія і Ніна викладали в церковній школі. Брат Лясковський Павло (Владика Памфіл) був ієромонахом і архімандритом Почаївської лаври, де був пострижений в монахи, а в 1921 році хіротонісаний в сан єпископа.

Завдяки своєму розташуванню на перехресті двох імперій — Російської і Речі Посполитої містечко Ратне неодноразово переходило до їхнього підпорядкування, було ареною бойових дій, однак ніколи не припинялось богослужіння українською мовою у храмах Ратного, аж до того часу, коли в 1944 році під час наступу радянської армії храм повністю згорів. Пожежа тривала більше доби і на місці собору залишилась лише величезна яма. Церковні дзвони були вивезені німцями під час відступу і їхній слід обірвався у Мокранах. Настоятель храму П.Лясковський після знищення храму служив у Свято-Богородичній церкві с.Черняни на Берестейщині, а після смерті у 1956 році похований на ратнівському кладовищі.

1992-го року громада розпочала відновлювати святиню. Як зазначив у святковій проповіді о.Роман Бодак — нелегкі були часи відбудови, але з ласкою Божою і завдяки наполегливим старанням ратнівчан через 70 літ після знищення і в ювілей хрещення Київської Русі-України завершено всі будівельні роботи, і сьогодні храм, як і багато століть тому є найбільшою православною спорудою Ратнівщини і прикрасою древнього міста Ратне.

Валентин Муковоз