Амнезія – порушення пам’яті

(Словник української мови)

Корені всього, що відбувається в теперішній час, лежать в минулому. Уявімо, що ми втратили історичну пам’ять, ніхто нас не вчив, а якщо і вчив, то вчилися ми неабияк.

І нам невідомо, як зароджувалася християнська віра, через які муки пройшли її перші послідовники. Не знаємо, якою мовою була написана перша Біблія. Як сталося так, що християнство по-ділилося на дві гілки. Де був центр православ’я в Київській Русі. Хто і коли вивіз святині з Києва в Московію? Хто забрав нашу історію? Чому Біблія написана в нас була старослов’янською мовою? Якою мовою звертаються до Бога нащадки святих Кирила і Мефодія в Болгарії? На яку мову було перекладене Святе писання в кожній державі і через що довелося пройти багатьом народам, щоб Боже слово звучало їх рідною мовою. Не знаємо ми, і як було з канонічністю московської церкви. Забули ми, і звідки до нас прийшов войовничий атеїзм, нищення церков і священнослужителів. Не знаємо ми, і де лежить труп ідола атеїзму, якому до цього часу в Росії майже у кожному дворі поставлено тисячі пам’ятників. І де гарантія, що цей ідол не передасть свою естафету другому, який вже почав діяти? Здається, що тут вірою і не пахне. Можна багато ще перераховувати, про що ми забули, або комусь так хочеться, щоб так було.

Перенесемося у сьогодення. Може, про це хоч пам’ятаємо. Згадується, як на початку незалежності йшла боротьба за собор у Луцьку. І хто, ви думаєте, організовував поїздки? А ті, хто закривали і нищили церкви, і відганяли дітей від храмів на Великдень. Відгадаймо з першого разу – їздили за віру чи за Расєю і «руській мір»? Так що, вгадали?

Прочитав у газеті «Ратнівщина» від 21 листопада статтю протоієрея Миколи Зданевича «На майдані, біля церкви…» і був шокований. Наводжу дослівно «…повикрикували кілька заїжджених гасел, виконали Державний Гімн...» Догадуюся, про які гасла йде мова. Це для протоієрея заїжджені гасла, а для патріотів «Слава Україні!», «Героям Слава!», «Україна понад усе!», як «Отче наш» українською мовою. Постає питання: «Кому служить представник Московського патріархату?» Та й не тільки він. Будучи учасником Євромайдану, добре бачив, хто проводив молебні за долю України, а кого там і близько не було. Хто пригрівав так званих «тітушок», які мали добивати мітингувальників після розгону Майдану і вже одержали понад 400 автоматів і гранати. Та й чи не є частка вини Московського патріархату щодо влади? Вдалося прийти Януковичу, на руках якого кров вже не сотні, а тисяч людей. Хто і звідки дає команди? Можу звести зі свідками, які чули, як в Росії благословляли донських козаків на війну проти українців. Жах. Проти кого? Проти таких самих православних. Та й багато що не можна «переварити» в своїй голові, що відбувається тепер. Як можна віднестися до сліз матері, коли священнослужитель відмовляється служити за її сина, який загинув за Україну? І що то таке, що підговорюють випускників не одержувати атестати після закінчення школи? Щось «попахує» сектантством. Скільки років працював у школі, ще такого не було. Майже кожного року у Велимчі є учні, які відмовляються від атестатів. Ці діти успішні, талановиті, які в житті могли добитися великих успіхів. Хто ламає їхні долі? Що, вже вони ї їхні таланти державі не потрібні?  То для чого їх взагалі вчити і витрачати вчителям свій час і терпіння? Та такого не було і в середньовіччі. Хіба що в наші часи в Камбоджі, де червоні кхмери позакривали школи, зігнали усіх в село, а незадоволених – мотикою по голові. А, може, то система? Малограмотними і недосвідченими людьми легше маніпулювати, зробивши їх фанатиками, які сліпо будуть виконувати волю свого так званого «наставника»? Щось тут не так.

І щодо канонічності. На все свій час. Та й канони придумали люди, віри це мало стосується. Ніхто не має права приватизувати віру і згідний з одним, що ми всі маємо право на свободу совісті. Видно, Московський патріархат не знає реальної ситуації, про що думає і говорить основна маса його вірян. Не все так однозначно. Недовго провести місцевий референдум, і все стане на своє місце. Та й храми побудовані за гроші місцевих громад, і часточка в цій святій справі є кожного жителя. А доводити, що це не так, видно, не варто.

Прийде час, і кожен зрозуміє, що звертатися до Бога своєю мовою і в своєму храмі – то велике благо, і тоді і Всевишній буде оберігати наш народ. А десь там, на окраїні Донецької, або краще Ростовської області, буде церква, куди будуть добиратися із України, хто цього потребує, і будуть молитися за Кирила, за Путіна, за Жириновського, за Зюганова, за «руський мір». Та хай моляться, за кого хочуть, аби нам не заважали. І ніяка реакція не зупинить рух уперед. Так вже в історії було не раз, і так буде тепер.

Микола ОНАНЧУК,

пенсіонер

с. Велимче

Від редакції. Дотримуючись принципу плюралізму, ми надали можливість представникам обох сторін висловити свої думки щодо залухівських подій. Але можна зробити висновок зі змісту тих матеріалів, що кожна сторона залишається при своїй думці, і жодних кроків назустріч одна одній не видно, тому продовжувати дискусію на сторінках газети з даного приводу вважаємо поки що за недоцільне.