Нещодавно для уточнення однієї цифри відкрив у Вікіпедії сторінку «Ратнівський район». Почав читати – і спершу дивувався, а потім деяким речам і обурювався. Стаття значно відрізняється від тієї, що існувала раніше, бо остання її редакція зроблена невідомим автором (у Вікіпедії прийнята практика анонімності) лише 20 січня 2021 року, є дуже поверховою та грішить багатьма фактологічними помилками.
А дивуватися почав уже буквально з другого речення: «Відстань від районного центру до м. Луцька залізницею – 137 км…» Де автор знайшов у Ратному залізницю, для мене велика загадка, тому зазвичай у подібних випадках вказують відстань до найближчої залізничної станції, якою для нас є Заболоття.
У наступному розділі «Історія» сказано, що «свого часу тут стояла дерев'яна фортеця-аванпост, збудована для захисту західних кордонів Волинсько-Галицького князівства». Але ж Ратне як 800 років тому, так і сьогодні знаходиться на тому самому місці, – на північний схід від княжого міста Володимира, проте аж ніяк не на захід, бо сторони світу з тих пір не помінялися місцями.
Наступна історична дата – зразу 1940 рік, створення району, хоча тут можна було б вказати вже й конкретний день – 17 січня. Але між датою заснування Ратного і датою створення району в цій статті – гігантська біла пляма розміром більше ніж у вісім століть. Ніби й не було за ці віки жодної вартої уваги події! Немає згадки навіть про те, що Ратне у 14 – 15 століттях було столицею удільного князівства, а потім більше ніж триста років – центром однойменного староства, тобто того ж самого району, і що звідси бере початок знаменитий литовсько-польський князівський рід Сангушків. Неточно вказані й роки перебування Ратнівщини у складі Камінь-Каширського району – 1962 – 65 замість 1963 – 1964.
У розділі «Політика» наведені дані лише про результати президентських виборів 2014 року і більше нічого.
Викликає претензії й розділ «Економіка». Крім загальних слів про те, що район є аграрним, нічого конкретного про сільське господарство ви там не знайдете. Але взагалі немає згадки про наші ліси, про два держлісгоспи та лісопереробку. Натомість згадана «міжнародна автотраса Брест – Кишинів», тоді як в наступному розділі з двох рядків «Транспорт» говориться вже про «автошлях Е – 85 (Берестя – Київ)». Однак справа в тому, що ні першої, ні другої дороги в офіційному переліку автомобільних доріг немає. Це в царській Росії було Брестсько-Київське шосе, у Радянському Союзі – траса Брест – Кишинів, а сьогодні автомагістраль М – 19 має назву Доманове – Тереблече (кінцевий пункт знаходиться на румунському кордоні, а не на молдовському). На Київ з Ковеля веде траса М – 07, а магістраль М – 19 є частиною європейського автошляху Е – 85, який бере початок у литовському порту Клайпеда на березі Балтійського моря і закінчується у грецькому порту Александруполіс на березі Егейського моря.
У наступному реченні читаємо, що «нещодавно біля села Жиричі розвідані родовища міді, фосфоритів». Те «нещодавно» сталося вже декілька десятків років тому, але родовище фосфоритів знаходиться біля Поступеля.
Жодного слова не знайдете ви в цій так званій статті і про освіту, охорону здоров'я, культуру Ратнівщини.
Серед відомих уродженців Ратнівщини названий лише «державний діяч Лукашик Степан Іванович». Але ж у нас були ще й інші діячі: два депутати Верховної Ради України – Оксентій Вікентійович Шинкарук із Самарів, обраний в 1940 році, та Василь Миронович Корнелюк із Кортеліс (1994); заступником голови Київської обл-
держадміністрації працював Іван Павлович Бідзюра з Тура, а його односельчанин Володимир Пилипович Микійчук обирався заступником голови Полтавської обласної ради; Володимир Михайлович Вакулич із с. Велимче працював у апараті Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Є серед уродженців Ратнівщини і вчені, письменники, художники та інші видатні особистості.
Навіть якщо ця стаття у Вікіпедії розрахована на потенційного туриста, як можна зробити висновок із фрази в розділі «Економіка»: «У цьому озерному краї можна мандрувати човном по річці Прип'ять, але ще кращі враження справляє мандрівка пішки через лісові нетрі», – то однаково й туристичний потенціал розкритий недостатньо.
Як найвідоміший туристичний об'єкт названий Меморіальний комплекс жертвам фашизму в с. Кортеліси – «в пам'ять жителів села, які загинули в 1943 р.». Але ж село було спалене 23 вересня 1942 року! І, крім того, тепер на Ратнівщині є ще один меморіал – жертвам Голокосту біля села Прохід.
Значно більше, ніж два згаданих, є в нас і музеїв, хоч вони й не є державними. Свого часу були створені цікаві сільські музеї в Самарах, Замшанах, Турі, Гірниках, Видраниці, Бродах. Церков названо лише дванадцять, хоч їх, здається, більше тридцяти, до того ж у Турі церква Микитинська, а не Миколаївська.
Найбільше місця в статті займає розділ «Природо-заповідний фонд», де перелічені всі заповідні території. Але й тут не обійшлося без помилки – сказано, що гідрологічний заказник «Гірницьке болото» знаходиться біля села Залісся, якого на Ратнівщині не було й немає.
Завершувати цю статтю мало б, напевно, повідомлення про ліквідацію району в результаті адмінреформи (про яку також, як і про попередній адміністративний поділ району, не згадується). Тож складається враження, що вона була відредагована на замовлення начальства, тому що серед усього-на-всього трьох посилань у примітках першим вказане розпорядження Президента про призначення останнього голови райдержадміністрації. Але що зможе почерпнути з неї читач, який захоче знайти для себе справді вичерпну інформацію про Ратнівщину або хоча б точні посилання, де її шукати? І як після таких публікацій довіряти Вікіпедії?
Дмитро МОРОЗ