Сподівалися, за двадцять років до яких тільки медичних закладів та лікарів не зверталися, щоб стати батьками, Іван Кирилович та Світлана Іванівна Корпачі із Прохода. Увесь цей час свято берегли свою любов та повагу один до одного, не піддавалися розчаруванню та не втрачали віри у краще — що у їхньому домі лунатиме дитячий сміх та щебет!

Той день, коли вирішили усиновити двох дівчаток, змінив усе подальше їхнє життя. Цю новину брати та сестри Івана та Світлани сприйняли радісно і всебічно їх підтримували, адже самі із багатодітних сімей, втішаються дітками, добре знають, що таке сімейне щастя – у Світлани дві сестри і два брати, а в Івана усіх дев’ятеро – два брати і шість сестер. Найбільше раділи та хвилювалися першій зустрічі із дівчатками їхні діти, тепер двоюрідні братики і сестрички, та мама Світлани, бабуся Галина. У старенької з’явилися дві внучки, та ще й наймолодші в родині.

Зустріч була хвилюючою, із подарунками, обіймами. Для усіх липень 2014 року став незабутнім. Заполонили серця усім дівчатка – рідні сестрички -  Ліда і Єва. Малеча, позбавлена батьківської уваги та материнської ласки, з перших днів усією душею прикипіла до Івана та Світлани. Зігрівали один одного увагою та такими довгоочікуваними словами «мама», «тато», «донечки».

— Наші донечки – це наша втіха та радість, це наше майбутнє, — розповідає із трепетом у голосі Світлана Іванівна.                  — Наше життя наповнилося сенсом. Є заради кого жити. Я відчула, що таке — бути мамою, що таке — сім’я, коли у ній зростають діти. Лідці у лютому виповниться десять рочків, а Єві у жовтні буде вісім. Дівчатка у нас працелюбиві, і не кажеш нічого, а вже поспішають на поміч. І нехай зроблять не так вміло, а приємно, коли поприбирають, бо часом за господарством чи роботою у полі, городі у мене часу забракне на хатню роботу. Єва більше полюбляє чоловічу роботу, допомагає татові. Як бачите, у будинку ще все до ладу доводимо, і чоловік робить сам, бо руки має «золоті». Зараз він на заробітках, сумують за татком донечки, але нічого, дасть Бог, заробить грошей, приїде з подарунками. Знайомі й віри не ймуть, кажуть, як так, щоб Лідка настільки на Івана була схожа, а у Єви є щось від нас двох. Згадую, дівчатка вже більш-менш адаптувалися до домашнього затишку, а нам зателефонували і сказали, що хлопчик потребує батьків. Я розхвилювалася, а чоловіка не було вдома, пояснила, що вже маємо донечок. Іванові розказала про дзвінок, а він: «Шкода, що мене не було вдома, ще й сина мали б». Своїх донечок ми похрестили, і вони дуже люблять хрещених батьків, бо відчувають теплоту, увагу та турботу. З радістю відвідують церкву.

Напередодні Дня усиновлення завітали до малечі із солодощами начальник служби у справах дітей райдержадміністрації Сергій Ковч та  спеціаліст Наталія Токарська. Зустрічала малеча з радістю гостей, показали дівчатка свої кімнатки у затишному домі, поділилися мріями, бажаннями. У цьому навчальному році Ліда почала навчатися мистецтву танців, а Єва стала ученицею музичної школи. Перші вивчені акорди дівчинка зіграла того дня на фортепіано, дитячі очі були наповнені щастям. Світлана Іванівна пригортала донечок до серця, і від того, що сім’я щаслива, було радісно всім.

Леся ГРІНЧУК