Популярна галузь серед українців – торгівля, тут щомісячні доходи – на рівні 2000 злотих (450 євро). 20 % українців знайшли роботу в готельному бізнесі, а 19 – у сільському господарстві.

Із зароблених коштів українці витрачають на життя у Польщі в середньому 34,2 % своїх доходів, а решту відправляють додому. Нацбанк фіксує стрімке зростання таких переказів. Зокрема, за результатами 2016 року ця цифра склала 8,1 млрд. злотих. Це рівно половина від переказів усіх мігрантів, що працюють у Польщі. До того ж, частина українців взагалі не користується послугами польських банків, а привозить зароблені гроші готівкою.

У 2015 році у Польщі жили і працювали 763 тисячі українців, у кінці 2016 року їх було понад мільйон, у 2017 році – теж більше мільйона, хоча офіційної статистики ще немає.

Сумарно обсяг зарплат українських працівників у 2016 році склав 12,6 млрд. злотих у порівнянні з 3,6 млрд. у 2013 році. Протягом трьох останніх років кількість таких працівників зросла майже у чотири рази. Якщо минулого року на підставі запрошень від роботодавців було видано 127 тисяч національних віз, то лише за перше півріччя 2017 року – 94,8 тисячі. Наразі більшість (58,7  %) українських заробітчан у Польщі – це досвідчені працівники, що в середньому вже 9 разів виїжджали на заробітки, відвідуючи Польщу по 2-3 рази на рік. Особливістю ж останніх років стала поява нових мігрантів. 41,3 % українців приїхали до Польщі вперше у 2014 році або пізніше і відсоток тих, хто приїжджає в Польщу на заробітки вперше, зростає.

У 2013 році 93,7 % українських працівників були із Західної та Центральної України. А за останні роки частка працівників зі Сходу та Півдня зросла з 6,3 % до 28,4 %.

ПОЛЯКИ НЕ ХОЧУТЬ РОБИТИ ТЕ,

ЩО РОБЛЯТЬ УКРАЇНЦІ

Українці зазвичай не конкурують на ринку праці з поляками, так як виконують роботу, яку місцеві жителі робити не хочуть. При цьому значна частина трудових мігрантів з України – люди з вищою освітою. Експерти відзначають, що українці дедалі більше цікавляться німецьким ринком, де вони можуть заробити в чотири рази більше, ніж у Польщі. Тому польські роботодавці пропонують українцям різні форми заохочення. Наприклад, надають працівникам житло, за яке вони не будуть платити, що дозволяє заощадити працівникам від 300 до 500 злотих, а також безкоштовне харчування. 

За повідомленням «Польського радіо», після впровадження безвізу з ЄС українські працівники в Польщі отримують великі зарплати. Про це стверджують представники польської рекрутингової фірми Upper Job.

Найбільше це помітили штукатури, кухарі, муляри і працівники готелів. Якщо раніше годинні ставки коливалися на рівні 9-10 злотих, то зараз у різних галузях вони виросли до 14-25 злотих. Проте це стосується тих, хто працевлаштований офі-ційно і за кого роботодавці сплачують податки. Разом з тим, українські перевізники, які влаштовують земляків на сезонні роботи в Польщі, розповідають, що не завжди можна працевлаштувати людину на роботу за біометричним паспортом, так як частина працедавців надає перевагу мігрантам, які отримали візи, але можуть працювати неофіційно. Натомість за біометрією усе повинно бути прозоро.

ЗАПРОВАДЯТЬ ПОДАТОК

НА СЕЗОННИХ ПРАЦІВНИКІВ

Щодо податків, то в Управління соціального страхування Речіпосполитої у першому кварталі цього року їх сплатило понад 330 тисяч іноземців, з яких 227 тисяч – українці (68 %). Про це повідомляє польське видання Rzeczpospolita.

За мінімальної зарплати у 2017 році на рівні 2 тисяч злотих польська система страхування щороку могла б отримувати від іноземців близько 2,2 млрд. злотих (приблизно 600 млн. дол.).

Разом з тим, до кінця 2017 року Польща планує прийняти проект закону, який вводить фіксований податок за працевлаштування сезонного працівника.

Про це розповідає Delo.ua. Податок складе близько 300 злотих на місяць. Нові правила, швидше за все, набудуть чинності з наступного літнього сезону. Цим самим поляки вирішать проблему реєстрації іноземних працівників, що також важливо для польської національної безпеки.

СТУДЕНТИ НЕ ХОЧУТЬ З ПОЛЬЩІ ПОВЕРТАТИСЯ В УКРАЇНУ

Ще один напрямок, цікавий українцям у Польщі, — здобуття освіти європейського зразка. Поляки пропонують гнучку систему вступу у їхні навчальні заклади вихідцям з країн пострадянського простору, так як уні-верситетів мають багато, а бажаючих навчатися у них – мало з огляду на те, що польські абітурієнти як громадяни ЄС мають право вчитися у вишах будь-якої країни-члена Європейського Союзу. Напівпорожні польські вищі навчальні заклади заповнюють студентами з України, Білорусі, Грузії, Вірменії, Азербайджану, інших країн. Проте лише 2,4 % українських студентів планують повертатися з Польщі в Україну. Натомість 36,6 % студентів хочуть залишитися у Польщі назавжди, а 32,5 % – їздити туди підзаробити. Ще 22 % студентів хочуть змінити Польщу на інші країни.

Польська економіка є на етапі дуже активного розвитку і потребує нових робочих рук. Підприємцям-полякам важливі українці, які дуже поважають та цінують працю і старанно її виконують. Згідно з дослідженнями, на виробничі посади беруть як некваліфікованих, так і кваліфікованих праців-ників з України. І хоча між Польщею та Україною немає взаємного визнання дипломів, часто роботодавці закривають очі на цей факт, а оцінюють якісні характеристики роботи українця-заробітчанина. Вивчення тенденцій польської економіки показує збільшення потреби у розумовій праці. Українці, за переконанням поляків, – чудові фахівці в IT-сфері, у продажах. Перешкода на шляху до успіху у цій сфері – тільки незнання польської мови, але зважаючи на те, як багато українців вчиться у польських вишах, ця проблема невдовзі вирішиться.

ДЕ І ЯК ПРАЦЮЮТЬ В ПОЛЬЩІ РАТНІВЧАНИ?

Про те, яка роль ратнівчан у становленні польської економіки, та чим, де і як вони займаються, ми розпитали у перевізників, які влаштовують на роботу в Польщі наших земляків. Найбільша кількість жителів Ратнівщини, які заробляють у Польщі, працює на будівництві (чоловіки) та сільськогосподарських роботах – збиранні полуниці, огірків, малини, лохини (боровки), вишень, яблук (в основному, жінки). У зимовий пе-ріод працюють в овочесховищах, чистять і пакують зібрані овочі та фрукти, у м’ясо-бійних цехах. Частина заробітчан працює на заводах і фабриках (виготовлення консервів, напівфабрикатів, устаткування до побутової техніки), інше. Географія «розселення» заробітчан — від Любліна до Ґданська, включаючи Варшаву і передмістя, Краків, Лодзь, Познань, Вроцлав, Щецін, інші. Одні працюють у тих самих роботодавців роками, інші шукають себе в різних сферах. Мовного бар’єру практично немає. Навіть ті, хто приїжджає вперше і ніколи польської мови не чув, за тиждень-два починають розуміти, що від них хочуть їхні пани, а з часом і самі починають говорити ламаною сумішшю української, польської та російської мов.

Самі ж заробітчани зізнаються, що умови праці в різних господарів різні. Трапляються надзвичайно лояльні пани, а буває, що й зовсім просвітку за роботою немає. Однак усі без винятку стверджують, що найгірший поляк кращий за українця, який осів у Польщі і працює на поляків у якості бригадира над українцями. Оплата праці в різних роботодавців здійснюється по-різному. Одні платять погодинно, інші – поденно, ще інші – від кількості зробленого. І тут українці проявляють свою істинну суть: де зарплата залежить від результату роботи, — працюють, аж гай шумить. А де оплата праці за «трудодні», пасуть задніх і самі цього не соромляться.

Українське заробітчанство на теренах Польщі стало вже настільки звичним явищем, що й поляки сприймають це, як належить. Близько двох років тому на польському телебаченні з’явився фільм «Дівчата зі Львова» (в Україні його транслювали під назвою «Наші пані у Варшаві») про долю українок-заробітчанок. Він став настільки популярним у Польщі, що перевершив будь-які сподівання творців серіалу. Із 38 мільйонів населення країни його переглянуло більше чотирьох мільйонів. Цієї осені на телебаченні стартувала прем’єра другого сезону фільму, що свідчить про попит на українські теми на польському кіноринку.

Підрахувати, скільки ратнівчан перебуває чи періодично виїжджає на заробітки у сусідню європейську країну, важко, однак точно відомо, що це жителі усіх без винятку сіл і селищ району, переважно молоді люди, часто вчителі, медики, які хай навіть не залишають роботу, але на період відпус-ток їдуть у Польщу, щоб заробити додаткові гроші, аби прогодувати свої далеко не заможні сім’ї. Однак чимало й таких, які покидають звичні робочі місця, хоч часто це першокласні спеціалісти, забувають про статус людини з вищою освітою і немалий досвід за плечима, залишають на родичів своїх дітей і їдуть на будь-яку запропоновану роботу, а Україна тим часом голодує – не в плані фізичному, а в плані кадровому. І хтозна, коли цей кадровий голод закінчиться…

Марія ЛЯХ