Багато століть  на благодатній поліській землі, яка зветься Ратнівщина, живуть люди.

І, практично, аж до початку ХХ століття чи не єдиним засобом для виживання були дари лісів, полів і маленькі-великі голубі плеса озер і річок. Та що там в давнину! Ще на початку дев'яностих років минулого століття, коли людям по півроку і більше не виплачували пенсій і зарплат, поліщуки виживали за рахунок грибів, ягід, картоплі і моркви. Навіть зараз практично для всього сільського населення єдиним стабільним заробітком та шансом на виживання залишається сільське господарство.  Образно кажучи, якщо наш район обгородити стометровим парканом, то ні з голоду, ні від холоду поліщуки не помруть!

На наш благодатний край не раз нападали різного роду напасті... Сьогодні лісівники б'ють тривогу, що наш ліс «жере» вершинний короїд. Проблема справді існує, хоча при бажанні і спільних зусиллях з такою бідою можна справитися. На мій погляд, набагато більша біда насувається на наше Полліся. І назва цієї біди — мідь.

Про родовища міді у нашому районі відомо давно, ще з часів Радянського Союзу. Але з видобутком не поспішали, бо всі екологічні висновки видобутку міді на Поліссі були невтішні.

Справа в тому, що для видобутку міді потрібно багато води. З водою, правда, у нас проблем не буде. Проблеми будуть з так званими зворотними водами, які, наситившись іонами міді, стають отруйними, а тому, потрапивши в ґрунт, озерні та річкові води, отруять все навколо! Для «відстою» таких вод потрібно будувати відстійники. У гірських місцевостях, до прикладу в Америці, проблем з відстійниками немає. А у нас на Поліссі це величезна проблема! Сама структура земної породи не дасть змоги утримувати такі води у сховищі! Більше того, залягання міді на глибині 600 метрів передбачає побудову шахт, звідки мідновмісну породу доставлятимуть на поверхню і на переробних фабриках добуватимуть мідь. Вміст поліської міді – один процент, а це означає, що 99% — це відходи, які треба десь зберігати! Полісся буде перетворене на донецькі терикони!

Є блефом і зайнятість наших людей. Сучасне виробництво глибоко механізоване, а тому потребує вузькоспецалізованих фахівців. У районі таких немає. Єдине, на що можна буде розраховувати місцевим, — це прибиральниці, сторожі і, можливо, бухгалтери. Великих надходжень до місцевого бюджету не буде. Прибуток буде осідати в чиїхось приватних кишенях, ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) буде сплачуватися за місцем реєстрації підприємства. Єдине, що у нас залишиться, — це отруєна земля, річки, озера, а від лісів — пустеля!

Хочу звернути вашу увагу на той факт, що дозвіл на видобуток корисних копалин (міді та супутніх – золота і срібла) було видано комунальному підприємству «Волиньприродресурс» 13 березня 2017 року. Цікаво, що в Спеціальному дозволі на користування надрами про місцезнаходження ділянки вказано «Ратнівськи район, ділянка Жиричі». У дозволі не міститься інформації про площу, загальний обсяг запасів, не вказані чіткі координати ділянки, яка має розроблятися. Лише повідомляється, що це «інформація з обмеженим доступом», що є порушенням всіх чинних законів України. І ще один цікавий момент: весь процес буде фінансуватись поки невідомою закордонною фірмою і відповідно всі ресурси будуть переходити у її власність.

Також цікаво слухати посадовців про площу земель, які потрібно для фабрики та шахти, у якій буде видобуватися мідь. Якщо у 2007 році необхідно було 100 га, то вже в 2017 року для шахти необхідно лише 2 га, а для фабрики 20 га. Чому така невідповідність, незрозуміло. І єдиний документ, який мав би закріплювати чіткі роз-міри, – Спеціальний дозвіл на користування надрами, містить пункт «інформація з обмеженим доступом». Чому так,  на даний час ми не можемо дати відповідь. Але не викликає в нас сумнівів єдине — на нас знову хочуть нажитися, а землю спаплюжити. І все робиться тихо і без галасу.

Не можна сказати точно, коли саме розпочнеться будівництво фабрики і шахти, поки поблизу с. Жиричі ведуться геологорозвідувальні роботи. Але те, що із такого «виробництва» не вийде нічого доброго, як мінімум для місцевого населення, немає сумнівів. Хіба може вийти щось добре, коли ми торгуємо єдиною своєю цінністю — землею, її багатствами і нашим здоров'ям? За всю історію України ніхто чужий нам не допоміг просто так, на нас лише наживалися. І це яскравий приклад повторення історії. Нам обіцяють і будуть обіцяти медові ріки і так далі, а в результаті залишиться лише пустеля, отруєні земля і вода. Чи ми хочемо такого майбутнього для себе, для наших дітей і внуків?! Далі буде…

Володимир Ярмошук,

депутат Ратнівської районної ради,

Надія Ясинська,

помічник депутата