Нещодавно вийшла у світ газета «Нова думка» — «Велимченський вісник». Газета суто для однієї громади с. Велимче. Це вперше в історії району, а, можливо, й Волині, коли газета виходить на одне-єдине село. Тираж газети — триста примірників. Її «розхапали» велимченці вмить, адже порушувались на її шпальтах досить актуальні і злободенні питання сьогодення селян. До речі, розповсюджувалась газета безкоштовно.

Засновник і редактор видання Володимир Вакулич — уродженець с. Велимче, член Спілки письменників України, заслужений журналіст України, доктор політичних наук, науковий дослідник новітньої історії України!

Що спонукало Володимира Вакулича видати газету для земляків?

— В останні роки мені щастить частіше бувати в селі, — каже Володимир Вакулич, — а, отже, й більше спілкуватися з людьми. З весни до пізньої осені велимчуки то в полі, то в лісі, то по світах на заробітках. Працюють важко, не в усіх є змога знати, які зміни відбуваються в країні, а вони відбуваються, долучитися до історії та культурних надбань села. Так і прийшла думка випустити газету. Хто писатиме? Та ті ж велимчуки, які обіймають високі посади в державі, працюють в різних сферах життя суспільства. Звернувся до одного, другого. І був вражений. Передали добротні, цікаві матеріали. Для власної статті не вистачило місця в газеті. Я був редактором кількох видань, були високі наклади газет. Найважче виявилося робити газету для односельчан. За кожне слово тут в одвіті. Права на помилку бути не може...

Взявши в руки перший номер «Велимченського вісника», думаю, кожен читач побачив і відмітив, що до них, до своїх велимченців, звертаються з її сторінок брати і сестри, рідні і знайомі земляки, велимченці, різних поколінь. До них звертається і сам автор. Вся газета — розмова із читачем на актуальні питання сьогодення, які турбують чи не кожного пересічного українця.

Саме на часі питання об'єднання територіальних громад. І саме це питання особливо актуальне для велимченців, адже  об'єднуються у єдину громаду Велимченська і Датинська сільські ради. Відповіді на питання, що стосуються об'єднання громад, у матеріалі «Щоб жити, як у Європі, треба об'єднуватись територіально та єднатись духовно». Автор статті велимченець Михайло Наход, кандидат наук з державного управління, виконавчий директор «Асоціація відкритих міст», викладач кафедри політології та державного управління Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Михайло Андрійович закцентовує увагу на двох речах, які можуть привести Україну та кожну її громаду до успіху: об'єднання невеликих сіл у потужну громаду та духовне і світоглядне єднання її мешканців.

А ще турбує кожного селянина, і не лише велимченця, питання землі. Продавати землю чи ні в українських реаліях беззаконня? Вцілому про плачевні наслідки недолугої земельної реформи — у матеріалі «Ринок землі — запитання без відповіді». Автор — також велимченець, доктор економічних наук, професор кафедри фінансів, обліку і аудиту університету «Україна» та директор аналітичного центру «Асоціації фермерів України» Микола Калінчик.

А як обминути тему війни, яка болить і пече кожного українця?! З Велимчого чотирнадцять юнаків були мобілізовані до лав Збройних сил України і в зоні АТО захищали незалежність та цілісність своєї держави, два з яких навічно попрощались із життям. У матеріалі «Покохала я танкіста» начальник прес-служби 14-ї окремої механізованої бригади Надія Замрига пише про учасника АТО танкіста Юрія Цепуха, а про загиблих учасників АТО Миколу Повха «Сльоза у квітах на могилі сина» та Дмитра Коляду «Згорьованій мамі неблизька дорога до сина» — пише також уродженка Велимчого, автор цієї ж статті — Валентина Борзовець.

Це як істина: без знання історії — немає майбутнього. У «Велимченському віснику» — історія села Велимче, яка бере початок із 1395 року, і до сьогодення.

Досить актуальне ще одне питання: релігійне. Тим більше, що велимченці на території села мають і відвідують три православні храми, два з яких Московського патріархату, а один, який відкрив двері у нинішньому році у пристосованому приміщенні, Київського. І багато хто з віруючих стоїть на роздоріжжі, в яку церкву йти? Досить аргументовані і змістовні відповіді на це православним у інтерв'ю Володимира Ту-ріяка з доктором філологічних наук, знаним фахівцем в галузі релігієзнавства та теології Миколою Шкрібляком «Загинеш, народе мій, через невідання». У інтерв'ю — як іти до миру, коли Україну роздирають політичні та релігійні чвари, що на руку противникам і на біду кожному з нас. З цього матеріалу хочеться навести ось це: "Як біблійне царство, так і громада має бути «нерозділене саме в собі», "Христос один і той самий навіки і заповіти його вічні. Він каже: «щоб усі були одно». «Той, хто культивує міф про якусь не благодатну мову, той, по-перше, не визнає плану Божого стосовно різних мов, які чули люди, що зібралися в Єрусалимі у день святої П'ятидесятниці, коли дух святий зійшов на апостолів».

А хто не чув про схіархімандрита Олексія, Олександра Філозофа у миру, великі світи і доля якого почалася із велимченських стежок, і прах якого упокоїться у Мілецькому чоловічому монастирі, звідки й починав свій чернечий шлях?! Про його життя і його повчальне слово у матеріалі Світлани Запільської «Щоб Господь укріпив народ Волині».

І знову слово нашого земляка, поета, члена спілки письменників України Василя Півня, який нині працює адвокатом. «Будьмо високими зорями» — закликає берегти свою духовну спадщину.

У газеті новини сьогодення, як і чим живе село. А на закінчення знову до своїх земляків звертається редактор видання Володимир Вакулич, який пише книгу про людей Велимчого, і закликає велимченців, щоб розказали про своїх найближчих і рідних, про цікаве, неповторне і про звичайне…

У намірах Володимира Вакулича: «Велимченський вісник» періодично буде жити.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ