Мітинг-реквієм «Пам’ять людська не забуде повік...», приурочений 75-й річниці вшанування пам’яті жертв Кортеліської трагедії, відбувся 23 вересня. 

Біля підніжжя меморіального комплексу «Жертвам фашизму» зібралися жителі села, зокрема, чимало учнівської молоді, делегації з району, представники влади — голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, райдерж-адміністрації Андрій Харлампович і голова районної ради Михайло Макарук. Болем скривджених душ звучала поема О. Богачука «Стогін землі», яку декламувала Тетяна Панасюк, та пісні «Дума про Кортеліси», «Нахиліться, віти» у виконанні народного аматорського ансамблю народної пісні і музики «Ратнівські візерунки» районного будинку культури. 

Спільно присутні виконали Державний гімн України. Прозвучала жахлива статистика: 2875 жителів села, більша половина з яких — 1620 – діти — , фашисти невинно замордували. Вшанували загиблих хвилиною мовчання. Священики Ратнівського району на чолі із Високопреосвященнішим Володимиром, митрополитом Володимир-Волинським і Ковельським, відправили панахиду. Після заупокійної молитви владика проголосив проповідь.

Хвилююче звертався до присутніх на мітингу-реквіємі Володимир Гунчик. Він зазначив, що цю жахливу сторінку війни — трагедію в Кортелісах — не маємо права забувати, маємо бути гідними пам’яті ні в чому невинних загиблих людей, а також тих, хто ціною свого життя сьогодні відстоює нашу свободу і незалежність.

Не менш щирими й зворушливими були слова Андрія Харламповича, який побажав вірити у свої можливості, вірити у свою державу, адже 75 років тому, так само як і сьогодні, кожна людина, яка знаходилася на цьому місці, бажала тільки одного — миру на своїй землі, і не бажала нічого поганого іншим народам.

Про очевидця Кортеліської трагедії Петра Якушика кажуть, що він народився в сорочці. Його немов сама доля зберегла, щоб розповісти про злодіяння фашистів, щоб люди на всі віки прийняли у свої серця біль і пам’ять про мужнє село.

— Коли знущалися німці, мені було усього десять років. Мати нас побудила, дала одягнути святковий одяг і повідомила, що ми захоплені німцями, — розповідав Петро Трохимович. — Поставали ми біля стола, проговорили «Отче наш», поцілували іконки, хліб. Мати взяла окрайчик хліба й солі за пазуху. Коли прийшли два німецьких поліцаї, щоб вигнати нас із хати, попросила закрити комору, на що почула відповідь: «Вона тобі більше не знадобиться». Вигнали нас на дорогу й наказали не оглядалися. Мати сказала, що давайте спробуємо  заховаємося, бо втрачати нам нічого. Ми вбігли у хліви. Матір і молодшу сестру батько накрив ящиком, мене із старшою — у куточку сміттям загребли, а самі за дрючками заховалися.  Ми недалеко від місця розстрілу були, чули, як люди ридали, кричали. Включили мотори гучніше і почалася стрілянина. Я лежав з ранку до вечора причаївшись і щипав себе, бо моє тіло оніміло.

Петро Трохимович усім подякував, що зібралися.  Бажав, щоб більше такого ніколи не було, щоб був мир і спокій на землі.

Пам*ять про подвиг народу і горе народу залишається в серцях живих і передається молодому поколінню. Учениця 11 класу НВК с. Кортеліси Анастасія Круш повідала, що усю родину її прадідуся Івана знищили у 1942 році на хуторі Стара Нива, а він один залишився живим. Дав життя своїм дітям, вони — своїм онукам, правнукам. Його врятоване життя дало початок цілому родоводу. Анастасія подякувала ветеранам, які доклали зусиль для перемоги над німецькими загарбниками, пообіцяла берегти пам*ять про предка, простого селянина, який не піддався жодному тоталітарному режиму, закликала пам’ятати односельців, які стали невинними жертвами Другої світової війни.

Після проникливих слів представниці молодого поколін-ня у Кортелісах лунала «Молитва» у виконанні народного аматорського жіночого вокального ансамблю «Мелодія» РБК.

Вшанували пам’ять полеглих жителів с. Кортеліси в роки війни покладанням Гірлянди Слави, вінків, квітів до меморіалу та могил загиблих. По завершенні заходу звучав Державний Гімн України. Бажаючі учасники відвідали Кортеліський історичний музей, де для них провели екскурсію.

Леся ГРІНЧУК