Роки, неначе хвилі, то підпливають до берега, то котять свої хвилі ген далеко. Все у цьому житті підвласне часові. А він стрімко біжить вперед. Через тридцять років ми, колишні випускники Річицької школи, приїхали зустрітися на берег  дитинства. Рідна школа привітно зустріла нас ошатними коридорами, посміхнулася голубінню Річицького озера.

Школа над озером дитинства,

Старенький затишний клас,

Маленькі зелені парти –

Згадую в котрий раз

Школу свою на «Камчатці».

Розлетілися з шкільного гніздечка

Ген за обрій, мов ті лелеки…

Школо рідна, ти озвешся?

Через 30 вертаюсь здалека.

Посиди біля нас, рідненька,

Розкажи за прожиті роки,

Ольга Дмитрівна, шкільна ненька,

Перша вчителька, скільки мороки!

І директор, і завуч нас стріли,

Вчителі, сивина на скронях,

Ви любов’ю серця нам зігріли,

Все прожите, як на долонях.

Помолились у храмі святому

За здоров’я шкільного дому...

Школо рідна, не вір нікому –

Ми в дитинство вертаємось знову.

Піднімаємо келих врочисто

За Учителя – скільки прожито!

На душі незбагненно чисто.

Многая, многая літа!

Тамара ПЕКУН,

випускниця 1986 року Річицької школи