Шановна редакція газети «Ратнівщина»!

Ми дуже любимо вашу газету, з нетерпінням чекаємо нових номерів, подобаються публікації про минуле і сучасне нашої Ратнівської землі, а проблеми, висвітлені на сторінках газети, обговорюємо в колективі. На жаль, дуже рідко ви пишете про бібліотеки, їх проблеми, досягнення. У теперішній складний час це питання може видатись не  настільки важливим і вартим уваги сторінок газети, але я, маючи 20-річний стаж роботи, дозволю собі порушити проблему дитячого читання зі шпальт вашої газети.

Час формує нове покоління читачів. Бібліотека як інформаційний центр повинна обслуговувати своїх користувачів на основі Інтернет-технологій, а як центр виховання культури – залишатися  надійним осередком підготовки сучасного учня до життя в новому суспільстві.

Нині друкована книжка втрачає позиції у рейтингу потрібних для навчання та відпочинку речей, поступаючись сучасним інформаційним гаджетам, Інтернету, комп'-ютерним іграм, глянцевим журналам із коміксами. Соціологічні дослідження твердять, що лише 20  відсотків українців є активними читачами, це і не дивно, бо на одну людину у нашій країні припадає лише 1,2 видання вітчизняного виробництва. Більшість українців взагалі не купують  книг, але не через відсутність інтересу до читання, а через скрутне матеріальне становище, люди просто не мають коштів для при-дбання книг. Здається, інститут бібліотек повинен забезпечити прогалину в реалізації проблеми читання. А що може запропонувати бібліотека? Так, є підключення до мережі Інтернет, так, є вільний доступ до мережі, але комп'ютер в бібліотеці — один, зчитувальних пристроїв немає. А про надходження нових, сучасних книг українських і зарубіжних авторів годі й  мріяти. І така ситуація майже у всіх бібліотеках району, особливо в селах.

Місія всіх бібліотек — створювати дітям  умови для духовного росту, самоосвіти і самовиховання. Інститут шкільної бібліотеки — найважливіший у справі реалізації цілей, завдань щодо інформатизації освіти, адже, хто володіє інформацією, той володіє світом. Парадокс, чи не так?

Проблема дитячого читання  повинна хвилювати не лише бібліотекарів і освітян, а й батьків і всю громадськість села, району, області, держави. Діти не читають! І держава робить все для того, щоб вони  не читали. Як зацікавити дітей книгами 30-річної давнини, які становлять основний фонд більшості бібліотек району?

Дитяче читання -  складне явище, це не тільки засіб отримання необхідної інформації, а й середовище спілкування, самопізнання, збагачення знаннями про життя різних людей і, звичайно, джерело насолоди. Як же  підняти інтерес до книги і читання? Як запалити в дитячих душах потребу ЧИТАТИ?

Для цього й існує професія бібліотекаря. Бо протягом останніх років, на мою думку, професія «бібліотекар» існує окремо від поняття «бібліотека». Бібліотекар у нашій державі не реєстратор, не службовець, який дивиться, чи всі книги на полицях, він бере участь у формуванні людини.

Розповідаючи про свої проблеми, ми нічого не змінимо, тому вирішили діяти і привернути до цього питання громадськість села та батьків.

У рамках Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек, ми провели у нашій школі бібліотечний квест «Читати — це модно». Слово  «квест» означає «гра», «пригода». До участі запросили найбільш проблемну категорію читачів — учнів 9-10 класів. Діти мали пройти 6 маршрутів і вирішити завдання з математики, історії, біології, української мови, бібліотечної справи, логічні задачі. Між маршрутами були підказки — листи, які вказували на черговість дій учасників. Справа в тому, що ці завдання були у різних закладах, які є в нашому селі: відділенні зв'язку, сільській раді, кабінеті директора, шкільній їдальні, комп'ютерному класі, актовій залі, підготовчій групі дитячого садка, бібліотеці,  медичному кабінеті та ін.

Уявіть, починає команда маршрут в бібліотеці, підказку шукає в найтовщій книзі  на сторінці 1045, дізнається, що лист — підказка біля підніжжя пам'ятника (це центр села), в листі назва наступного маршруту — шкільна їдальня і т. д.  Завдання виконувались на швидкість, отож командам довелося добре побігати по селі, а разом з ними і їхнім класним керівникам. Знаєте, що було найбільш складним? Ні, не підібрати завдання. Найбільш складним було зорганізувати нас, дорослих, зібрати в певний час, в певному місці, адже в кожного свої професійні обов'язки і специфіка роботи. Але ніхто не відмовив мені в організації гри, навпаки, всі давали доволі суттєві зауваження і рекомендації.

Особлива вдячність людям, які згодилися грати з нами в квест: директору школи Головію В.І., сільському голові Міщуку А.І., завідуючій поштовим відділенням Гнатюк О.М., завідуючій дитсадком Головчик С.М., заступнику Менько Р.В., виховательці підготовчої групи Герасимук С.О., медсестрі Головій Н.В., вчителям — інструкторам Головій С.Д., Мойсійчук О.М, Захарчук К.В., класним керівникам Мажулі Л.А., Свіржевській І.Р., Пашкевич Л.З. Як дорослі, так і учні взагалі нічого не знали ні про завдання, ні про маршрути. Як виявилось потім, така таємничість і стала основною фішкою гри.

Перемогу у квесті здобула команда 10 класу, друге місце – 9-А, третє місце — 9-Б класів. Після закінчення гри всі учасники зібралися у школі. Знаєте, дуже пожалкувала, що я не чарівник, і в мене немає чарівної палички, щоб  зупинити час і зберегти ті відчуття, які заполонили нас. Усмішки, радість, безмежне задоволення — зашкалювали через край. Байдужих не було! 50 учасників-дітей і ми всі дорослі говорили одночасно, але, на диво,  гамору чи безладу не було. Директор школи питав, чи сподобалось, сільський голова просив пояснити докладніше, що це було і хто таке придумав, завідуюча поштовим відділенням пояснювала завдання з математики, діти навперебій казали, що кому було важким у завданнях і намагались передбачити результат гри, адже журі підбивало підсумки. Зі справжнім реготом згадували, як звичайні сільські перехожі зупиняли їх і запитували, куди всі біжать, чи не пожежа, бува? Як шукали в бібліотеці найтовстішу книгу, як шукали листи-підказки у схованках…

Ось таке єднання дорослих і дітей зворушувало до сліз, атмосфера щирості, невимушеності, напевно,  стала  основним досягненням цієї гри.  Коли емоції трохи вщухли, всі пішли на фотосесію, адже учасники виготовляли бібліотечні колажі і провели бібліотечний флешмоб «Читати — це модно!». Переможців нагородили грамотами, у подарунок дирекція пообіцяла зорганізувати шкільну тематичну дискотеку з не менш цікавими конкурсами, а сільський голова виявив щире бажання бути учасником таких захоплюючих шкільних заходів.

За словами Пауло Коельо «Бути бібліотекарем означає те саме, що їхати на велосипеді: якщо ви перестаєте натискати на педалі і рухатися вперед, ви падаєте».  Який же мудрий цей вислів! Не варто ждати від наших державних діячів, коли вони звернуть увагу на проблеми шкільних бібліотек, треба просто натискати на педалі… Адже час іде і дітям читати потрібно вже сьогодні…

Людмила Жучок,

бібліотекар НВК с. Тур