Міф про братерство українського і московського народу

не лізьміфУ 1861 професор Микола Костомаров видав свою книгу «Дві руські народності» — якусь спробу розповісти про схожість українців і московитів.

Але як автор не старався, всі його спроби пов'язати протилежні як за духом, так і за походженням народи до бажаного результату не привели, і замість того, щоб підтвердити й популяризувати тоді і зараз міф про схожість та братерство російського й українського народів, він його остаточно розвіяв!

Костомаров своєю книгою зруйнував сотні років створюваний російськими ідеологами стійкий стереотип про єдинокровне слов'янське походження московитів і українців, міф про схожість ординців московитів-росіян і українців-русів!

Робота викликала фурор, але через свою об'єктивність не була популяризована, і навіть сьогодні знають про неї одиниці.

Втім, навіщо порожні слова, прочитайте самі, обрані мною моменти з книги Миколи Костомарова «Дві руські народності»:

Олег ЧЕСЛАВСЬКИЙ, журналіст

Звичаї

У характері українського народу переважає особиста воля, а в російському переважає загальність.

Для українця докорінно зв'язок людей грунтується на взаємній згоді і може розпадатися по їх взаємній волі.

Росіяни прагнуть закріпити необхідність і нерозривність раз встановленого зв'язку, а саму причину встановлення віднести до Божої волі і, отже, вилучити від людської критики.

Колектив для українця не те, що для росіянина. Для перших — це добровільна організація людей. В Україні кожен член громади — незалежна особистість, самобутній власник! Обов'язок його в громаді тільки в сфері взаємної безпеки і вигоди кожного.

Для росіянина колектив — вираз загальної волі, що поглинає особисту самобутність кожного.

Віра в Бога

В Україні церква має великий моральний авторитет і силу, але вона не доводить своєї сили до того, щоб на віру, без доказів освячувати успіх всіх справ. З церквою на Росії сталося зовсім протилежне.

На Росії церква діяннями своїх сановників зробилася органом останнього суду.

Церковна влада в Росії стоїть незрівнянно вище над масою і має набагато більше можливостей діяти самовладно.

У росіян велике прагнення сперечатися за букву, надавати догматичну важливість тому, що становить часто не більше, ніж граматичне питання.

Спостерігаючи за російським народом у всіх шарах суспільства, ми нерідко зу-стрінемо людей істинно християнської моральності, релігійність яких звернена до практичного здійснення християнського добра, але в них мало внутрішнього благочестя, пієтизму.

Ми зустрічаємо ханжів, строгих виконавців зовнішніх правил і обрядів, але без внутрішнього благочестя, більшою частиною холоднокровних до справи релігії, що виконують зовнішню її сторону за звичкою.

У вищому освіченому класі росіян мало людей віруючих, але не внаслідок якої-небудь уявної праці та боріння, а по захопленню, бо невіра їм здається ознакою освіти.

Істинно віруючі натури на Росії становлять виняток.

В українському народі сильне почуття всеприсутності Бога, душевне розчулення, внутрішнє звернення до Бога, таємні роздуми над собою, сердечний потяг до духовного, невідомого, таємничого, але відрадного світу.

Українці виконують обряди, поважають формули, але не піддають їх критиці.

Українець не буде тлумачити про богослужіння, про обряди, свята, а розповість про свої благочестиві враження від богослужіння, урочистості обряду.

В Україні між освіченими класами людей зломити віру не так легко, як між росіянами. Невіра оселиться в душу українця тільки після довгої, глибокої боротьби.

Ставлення до інших релігій

У росіян присутня нетерпимість до інших релігій, презирство до чужих народностей, зверхня думка про себе.

Всі іноземці, які відвідували Московію в XV-XVIII століттях, одноголосно стверджують, що москвитяни зневажають чужі віри й народності. Царі, які в цьому відношенні стояли попереду маси, омивали свої руки після дотику іноземних послів християнських віросповідань.

Німці, допущені жити в Москві, піддавалися презирству, духовенство стояло проти спілкування з ними.

Патріарх, необережно благословивши їх, вимагав, щоб вони відрізнялися помітніше від православних зовнішнім виглядом, щоб надалі не отримати ненавмисно благословення.

Латинська, лютеранська, вірменська, всякі інші віри, трохи тільки відмінні від православної, вважалися у росіян проклятими.

Росіяни вважають себе єдиним обраним народом у вірі, і навіть не цілком розташовані до єдиновірних народів — греків і українців.

Трохи тільки що-небудь було несхожим з їх правилом, то заслуговувало презирства, вважалося єрессю.

Московити на все чуже дивляться зверхньо

Очевидно, мати такий погляд на все неминуче допомогло росіянам підкорення їх татарами.

В Україні все інакше. Здавна Київ, потім Володимир-Волинський, були збірними пунктами місцеперебування іноземців різних вір і народів.

Українці з незапам'ятних часів звикли чути у себе чужу мову і не лякаються людей з іншою зовнішністю і з іншими звичаями.

В уяві українця католик не представляється йому ворогом. Особи княжого роду поєдналися шлюбом з особами впливових будинків католицького віросповідання. Те ж, ймовірно, робилося і в народі.

В українських містах греки, вірмени, жиди, німці, поляки, угри знаходили вільний притулок, ладнали з місцевими.

Поляки, забравшись у Київську землю в якості пособників князя Ізяслава, полонили веселістю життя в чужій землі.

Цей дух терпимості, відсутність національної зарозумілості перейшов згодом у характер козацтва і залишився в народі досі.

У козацьке суспільство міг приходити всякий! Не питали, хто він, якої віри, якої нації!

Коли поляки нарікали, що козаки приймають до себе різних бродяг і, в тому числі, єретиків, що тікали від переслідувань духовного суду, козаки відповідали, що у них здавна так ведеться, що кожен вільно може прийти і піти.

Суть конфліктів

Війни українців з католиками в часи козацьких повстань відбувалися не від ненависті до католицтва, а від досади за релі-гійне насильство, примус, приниження.

Походи проти турків і татар, з одного боку, мали спонукальними причинами не сліпий фанатизм проти невірних, а помсту за їх набіги і за полонення українців.

З іншого боку, ними рухав дух молодецтва і пристрасть до видобутку, що необхідно розвивається в усякому войовничому суспільстві.

А тим часом на Росії жиди не сміли і показуватися.

Роль уяви в духовному світі

При бракові уяви у росіян  надзвичайно багато забобонів, і вони тримаються їх уперто.

Українці, навпаки, є надзвичайно забобонним народом, особливо на заході. Мало не в кожному селі існують художні розповіді про появу мертвих з того світу в найрізноманітніших видах.

Це зворушливі розповіді від появи мертвої матері, що обій-має своїх крихіток, до страшного образу вампірів, що розпинаються опівночі на могильних хрестах і кричать диким голосом.

У багатому історичним життям українському краї рясніють перекази про давно минулі часи. У цих переказах проглядається яскравий народний вимисел.

Чари зі своїми химерними прийомами, світ духів в найрізноманітніших образах і страхах, від яких піднімається на голові волосся і збуджується сміх до гикавки, — все це вбирається в стрункі розповіді, у витончені картини.

Українці іноді самі погано вірять в дійсність того, що розповідають, але не розлучаться з цією розповіддю, доки в них не згасне почуття краси або поки старе не знайде оновлення свого поетичного змісту в нових формах.

Зовсім інакше у росіян. Вони вірять у чортів, домовиків, відьом, бо отримали цю віру від предків, вірять тому, що не сумніваються в їх дійсності, вірять тому, що віра потрібна для пояснення незрозумілих явищ, а не для прагнення піднестися над одноманітною долею в буденному житті.

Фантастичних оповідань у росіян мало. Чорти, домовики дуже матеріальні. Росіянина мало займає сфера загробного життя і духовний світ. У ро-сіян немає майже історій про появу душі після смерті. Якщо ж вона зустрічається, то запозичена з книг і, скоріше, в церковній обробці, а не в народній, як в українців. По духу нетерпимості росіянин набагато наполегливіший у своїх забобонах.

Я був свідком дуже характерного випадку, коли одного пана звинувачували у безбожництві і богохульстві за те, що він відгукнувся із зневагою про віру в існування чортів.

Сім'я або громада

У росіян сильно виражене прагнення до тісної колективної організації людей, де знищуються особисті інтереси під владою загальних.

Нерушима законність загальної волі, виражена сенсом важкої долі, збігається в російському народі з єдністю сімейного побуту, неподільністю сімей, общинною власністю.

Для українця немає нічого важчого і противнішого такого порядку.

Сім'ї українців діляться і дробляться, як тільки з'являється потреба у самостійному житті.

Опіка батьків над дорослими дітьми здається для українця нестерпним деспотизмом.

Претензії старших братів до менших, як і відносини дядька з племінниками, збуджують несамовиту ворожнечу між ними.

Кровний зв'язок і спорідненість мало розташовують українців до згоди і взаємної любові, навпаки, дуже часто люди привітні, лагідні, мирні і уживчиві знаходяться в непримиренній ворожнечі зі своїми кровними родичами.

Сварки між рідними — явище цілком звичайне в будь-яких станах.

В Україні, щоб зберегти любов і злагоду між близькими родичами, треба їм розійтися і якомога менше мати спільного.

Спорідненість зв'язків українців веде скоріше до ослаблення їх, ніж посилення.

Навпаки, у росіян кровний зв'язок змушує людину нерідко бути до іншої дружелюбнішою, справедливішою, поблажливішою, навіть коли вона взагалі не відрізняється цими якостями у ставленні до чужих.

Росіянин з покірності обов’язку готовий примусити себе любити своїх ближніх по крові, хоча б вони йому не до душі, зглянутися до них, тому що вони йому рідні, він готовий для них на особисте пожертвування, усвідомлюючи, що вони того не варті — вони своя кров .

Деякі росіяни, які придбали в Україні маєток, затівали іноді вводити в українські родини російський колективізм і неподільність. Плодом цього були огидні сцени: не тільки рідні брати готові були щохвилини завести бійку, але сини витягали батьків своїх за волосся через пороги будинку.

Українець тоді шанобливий син, коли батьки залишають йому повну свободу і самі на старості років підкоряються його волі.

Тоді добрий брат, коли з братом живе як сусід, як товариш, не маючи нічого спільного, нероздільного.

В українських сім'ях дотримується правило: кожному своє. Не тільки дорослі члени сім'ї не надягають одягу іншого, навіть у дітей у кожного своє.

У росіян, в селянському побуті, часто дві сестри не знають, кому з них належить той чи інший кожух, а про окрему приналежність у дітей не буває і спомину.

Жінка — мати

Жінка в російській культурі рідко підноситься до свого людського ідеалу, рідко її краса возноситься над матерією, рідко закохане почуття може в ній цінувати що-небудь за межею тілесної форми, рідко ви-словлюється доблесть і гідність жіночої душі.

Українська жінка в народному фольклорі, навпаки, до того духовно прекрасна, що і в своєму падінні висловлює поетично свою чисту натуру і соромиться свого приниження.

У піснях грайливих, жартівливих різко виражається протилежність натури українського і російського народів.

В українських піснях про жінку, маму виробляється принадність слова і вирази доходять до істинної художності.

Навпаки, російські пісні такого розряду показують не більш, як прагнення втомленої від прозової праці людини забутися на хвилину як-небудь, не ламаючи голови, не чіпаючи серця і уяви.

Пісня ця існує не для себе самої, а для якоїсь декорації, більше матеріального задоволення.

Особистість

У росіян кріпак з'єднував свою долю з життям пана: воля пана стала для нього замінювати власну волю.

В Україні життя текло інакше. Поняття спільності майже відсутнє.

Давнє право особистої свободи не було поглинуте перевагою громадської могутності, і поняття про загальну земельну власність не виробилося.

Кожен хлібороб був незалежним власником своєї землі.

Таким чином, право власності піднесло багатих і впливових, утворивши вищий клас, а масу бідного народу скинуло в поневолення.

Але в Україні магнат-власник не являв собою вираження панської, а через неї і царської волі, він – власник по праву. Це право виражало силу, торжество обставин і давність походження.

Природно, в Україні кріпак, залежна людина, при першій нагоді бажав стати вільним.

У Росії кріпак не міг цього бажати, бо бачив свого пана, який залежить від іншої, вищої волі, так само, як він сам залежав від нього.

Роль правителя

Для росіян, якщо Бог одного підносить, нагороджує, а іншого карає, значить, так має чинити і цар, який виконує на землі божественну волю.

Це яскраво виражається російським прислів'ям: «Воля Божа, Суд Царьов». Звідси покірливість народу, який зносить навіть і те, що перевершує міру людського терпіння.

Противитися царю, хоча б і неправедному, значить противитися Богові — і грішно, і небезпечно, тому що Бог пошле ще гірші біди.

У Росії цар-государ — повний власник всієї держави.

Слово «государ» означало власника, що має безумовне право на свій розсуд розпоряджатися всім, що є в його державі, як своїми речами.

Росіяни знають, що давалося від царя, завжди могло бути ним відібране і віддане іншому, як безперестанку і траплялося.

Взаємовідносини багатих і бідних

В українців рідко були випадки, щоб залежний був щиро прихильний до свого пана, щоб був пов'язаний з ним безкорисливо, ніби синівською любов'ю.

У росіян зустрічаються приклади зворушливої прихильності такого роду. Кріпосна людина, слуга, раб нерідко віддана своєму панові цілком, душею і серцем, навіть і тоді, коли пан не цінує цього. Вона зберігає панське добро, як своє, радіє, коли його честолюбний барин отримує почесть. Траплялося бачити панських слуг, яким до-вірялося займатися якоюсь справою.

Найбільш довірені були природні шахраї і «надували» всякого на користь свого пана, але відносно останнього були аріс-тідівськи чесні і прямодушні.

Навпаки, українці виправдовують собою прислів'я: вовка скільки не годуй — все одно в ліс дивиться. Якщо слуга не обдурить пана, то тому, що нікого не обманює. Але якщо вже вправний на обман, то обдурить перш свого пана.

Даремно багаті росіяни, що приїхали в Україну, намагалися добрими зверненнями і справедливістю прив'язати до себе підданих українців. Панські роботи виконувалися завжди без бажання, не було і щирості, прихильності.

Тому росіяни оточували себе земляками, а з українцями знаходилися в далеких відносинах.

Дорікати українцям у лінощах несправедливо. Вони за своєю природою працьовитіші за росіянина і завжди знаходять для себе діяльність.

державний устрій

У політичній сфері українці здатні створювати всередині себе добровільні компанії, пов'язані на стільки, на скільки до того спонукала нагальна необхідність. Міцність їх тримається на праві особистої свободи.

Росіяни прагнуть утворити сильну общинну організацію, яка тримається на вікових засадах і пройнята для всіх людей єдиним духом.

Діяльність української громади веде до свободи, до демо-кратії, але їй важко створити державу. Росіяни все роблять для єдиновладдя і міцності у державі.

У росіян є щось величезне, творче, дух стрункості, свідо-мість єдності, панування практичного розуму, який вміє вистояти важкі обставини, вловити час, коли слід діяти, і скористатися ним...

Цього не показали українці. Їх вільна стихія призводила або до розкладання громадських зв'язків, або до виру спонукань.

Магічний Київ

По всьому видно — існувала думка створити інший Київ на північному сході Московії, перенести старий Київ на нове місце в місто Володимир.

У XII-XIII століттях у Володимирі з'явилася церква святої Богородиці Золотоверха, Золоті Ворота, з'явилися назви київських урочищ: Печерське місто, річка Либідь, інші.

У соборі Богородиці помістили чудотворну ікону, викрадену князем Андрієм Боголюбським з Вишгорода. Незабаром викрадена святиня мала велику чудодійність.

У літописі Суздальської землі кожна перемога, кожен успіх, мало не кожна чудова подія, випадок в краї називається дивом цієї Богородиці.

Київ, у розумінні росіян, не годився бути столицею централізованої держави. Хоча Київ і не претендував на це, він навіть не міг утримати за собою верховенства над найближчими землями.

В українців немає удачі гвалтувати, нівелювати, немає далекосяжних планів, немає холодного розрахунку, немає твердості на шляху до певної мети.

(Далі буде)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>