УКРАДЕНЕ КОХАННЯ

закохана пара1
Степан з Федорою проживали на хуторі за селом аж під самим лісом, між кущами ліщини та зеленими соснами в невеличкому ще батьківському будиночку. Ростили двох маленьких доньок і старшу Галину.
Мама була завжди доброю, ласкавою, привітною. Любила співати пісні. Тато — навпаки, був суворим, малоговірким, з гострим поглядом та дуже працьовитим. Для Федори та доньок татове слово — закон.


Вечорами мама співала колискових пісень, а тато мовчки чистив рушницю та готував набої.
Старша донечка Галина виросла, стала стрункою, розцвіла, мов квіточка; очі сині, як озерця, коса русява, як колись у мами, щічки рум'яні, губи спілі вишеньки і чорні, мов підфарбовані брови. Школу закінчила, мріяла далі навчатися з подругою Оксанкою, та ще не вирішила, ким в житті стати.
Літо настало, теплі сонячні дні, тихі вечори, загадкове зоряне небо. Допомогла мамі по господарству і гайда з Оксаною до озера, на пляж.
Якось засмагали на сонці, підійшов парубок, гарний, кучерявий, волосся чорне, як смола, а очі голубі. Познайомився з дівчатами, розмовляли, жартували, купалися, засмагали. Вже й сонце сховалось, додому пора. Андрій проводив дівчат і все частіше кидав свій погляд на Галину, хоча Оксана раз у раз намагалася привернути його увагу до себе.
Підійшли майже до Оксаниного будинку, зупинилися біля квірточки під зеленим волозьким оріхом.
— На все добре, — мовила Галина, – мені вже пора, – і ступила на стежину, що вела до лісу.
— Зачекай, Галю, і я з тобою, бач, Оксана вже вдома, а тебе ще і вовки можуть перейти, — пожартував Андрій і хвацько схопив дівчину за руку. Сутінки проковтнули заздрісний погляд Оксани.
Зустрічалися Галина з Андрієм майже щовечора. Цікаво було розмовляти про все. Дізналася Галина про особисте життя Андрія, про його батьків і молодшу сестру. Про бригаду геологів, з якими він приїхав до цього краю, щоб вивчати надра землі, щось там бурити, свердлити, брати проби грунту.
Дещо розповідала про себе, свою сім'ю, плани на майбутнє.
Та коли обоє мовчали і ніжно дивилися один одному в очі — серце Галини билось, мов у пійманої пташки, солодкий туман покривав все навкруги: і сосни, і кущі ліщини, і зелену траву, і, навіть, набридливу комашню. Все десь зникало, тільки він і вона, медові уста, гарячі обійми і нескінченний чарівний сон.
Шила в мішку не втаїти, особливо від матері. Серцем відчула матуся біду: «Не вберегли! Ти ж батьків не послухала. Сором який, а ще ж сестри ростуть!»
Мати докоряла дочці, а Галина крізь сльози:
— Я люблю його, мамо, хай там що!
Батько стиснув рушницю і заклав патрони:
— Кажи, хто він, бо сам знайду.
Думали, гадали, надумали.
— Збирайся, Галю, завтра їдемо до тітки в Чернівці, а там щось придумаємо.
По дорозі, йдучи до залізничного вокзалу, схвильована Галина забігла до Оксани.
— Оксанко, їду до тітки, так треба. Нічого не питай, не знаю, може, не зовсім швидко повернуся, перекажи Андрієві, щоб більш на хутір не приходив, а тепер біжу, тато чекає.
Вечоріло. Оксана виглядала Андрія (вона часто бачила, як вечорами він поспішав до Галини, і наче каменем щось давило їй на серце).
Ну, ось нарешті з'явився.
— Стривай, андрію, не поспішай, поїхала твоя Галина, а може, і не твоя. Поїхала до тітки в місто і надовго, там в неї хлопець є, навіщо їй те село, міщанкою стане.
— Як же так, і нічого мені не сказала?
— Чому ж, сказала передати тобі, щоб більше на хутір не приходив, не цікавий ти їй.
Майже до ранку просидів Андрій під тополею біля озера, а в душі і біль, і гнів, образа за розтоптане кохання, відчай, розпач і повна порожнеча, навіть випита пляшка горілки не полегшила його страждання.
Минали дні. Вдень працював, а ввечері не знаходив іншого місця, крім місця під тополею, де сидів годинами, пив горілку і палив одну за одною цигарки.
Тут і зустріла його Оксана.
— Ти що, Андрію, сумуєш тут сам, було б за ким, он дівчат гарних скільки, а ти голову повісив. А чи я тобі не довподоби? Ти ж такий красень, я би тебе вірно кохала, – і підсіла ближче до нього. Андрій глянув Оксані у очі:
— Не ті очі, але гарні, уста, може, і не медові, але, мабуть, солодкі...
Повертався Андрій з відрядження додому вже з дружиною Оксаною.
Пройшли роки. Галина з сім'єю їхала до батьків у село. Чоловік Вадим сидів поруч з таксистом, а вона з синочком Сашком і красунею донечкою Світланкою примостилась на задніх сидіннях. Сашко дрімав, Світланка розглядала мальовничі краєвиди, Галина поринула у далекі спогади. 18 років промайнуло відтоді, як залишила батьківський дім і вже там в Чернівцях почала своє нове життя, намагаючись забути своє минуле, своє перше кохання. Кажуть, час лікує. можливо, але повністю не виліковує.
Їхали через село, дорога пролягла понад озером.
— Зупиніться, — попросила Галина таксиста, — вийду на хвилинку, вдихну свіжого повітря, щось мене заколихало трошки.
Підійшла до тополі, зупинилася в затінку, глянула навкруги, густий очерет закривав собою водяні простори озера. Як все змінилося! Ось тут під тополею зустрічалися з Андрієм. Перші поцілунки, перше юнацьке кохання і...
— Їдьмо, мені вже легше, — мовила Галина, крадькома витираючи сльозу. Невдовзі таксі зупинилося на краю села поблизу Оксаниного будинку. Далі бездоріжжя, треба йти пішки. Розібрали валізи, зібралися йти. Відчинилася хвіртка, назустріч вийшов молодий симпатичний юнак, чорнява кучерява зачіска, весела усмішка. Привітався і водночас запитав:
— А ви чиї будете? Ви, що на хутір до Гайдуків беретеся? Далеченько, так давайте я вам допоможу піднести ваші речі.
— Андрій? — запитливо кинула Галина.
— Так, я андрій, Андрій Андрійович, а мама Оксана. Приїхав до бабусі на літо.
— Боже, ...як дві краплі води, — тихо мовила Галина і майже втратила свідомість.
минуло кілька днів, андрій щодня забігав у гості до Гайдуків, подружився з світланкою, разом весело і цікаво проходив час.
Довго вагалася Галина, але якось увечері покликала свою донечку Світланку, постелила на зеленій траві тепле покривальце, запросила донечку присісти і довго-довго розповідала Світланці про свою першу юнацьку любов.
Коли знову прийшов у гості Андрій, Світланка вийшла на зустріч, підійшла до нього і щиро промовила:
— Здрастуй, мій рідний брате.
Валерій ДУДКА
смт Заболоття

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>