Категорія Архіви: Наші земляки
Наша землячка Ольга Савлук – у політичній комедії «Слуга народу-2»
СМЕРТЬ ТРИЧІ МИНАЛА ЙОГО В ЗОНІ АТО
ТРИ ПОКОЛІННЯ ПОЖЕЖНИКІВ З ОДНІЄЇ РОДИНИ
Родини Мрочків та Борисюків у Турі добре знають – це відповідальні, цілеспрямовані люди, які мають тверді життєві принципи, незмінно дотримуються їх і не чекають від долі подарунків, самі роблять усе, аби досягнути успіху. І так у трьох поколіннях. Ще з діда Бориса Максимовича Борисюка так повелося, до цих пір поділяє його життєві погляди зять Іван Павлович Мрочко, перейняв батьківську і дідівську науку син та внук Борис Іванович Мрочко, якого, напевно, й назвали на честь дідуся.
Учительська доля чотирьох поколінь
Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду. Свій маленький листочок на цьому дереві має кожен із нас. Гілки — наші батьки, їхні сестри, брати. Стовбур — дідусь і бабуся. Відростки — їхні брати і сестри. Коріння — батьки наших дідусів і бабусь. Люди завжди берегли пам'ять про своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше поколінь свого роду.
Він не чує, не говорить, не вміє писати та читати, але як столярує!
Микола Олексійович Пешук проживає на хуторі з багатою назвою Хлєбове, що входить до складу невеличкої Височненської сільської ради. А на хуторі лише п’ять жилих будинків, навкруги хлібні поля та лани, а трохи поодаль – ліс. Він тут народився, тут і зостався жити, тут його душа, все до найменшеньких дрібниць знайоме, рідне і своє. Тут він утвердився як людина, як столярних справ майстер, тут він господар.
Через товщу в півстоліття — з думками про Учителя…
Ціле півстоліття відділяє нас від того часу, коли ми закінчили школу в селі Велимче. Для Всесвіту — це мить, а для окремих півстолітніх людських життів є досвід з великими нашаруваннями сонячних та хмарних або навіть і дощових миттєвостей, які складаються в пласт історії нашого села та й в цілому України-неньки.