«… християнські ідеї, зодягнуті в дорогі образи

і форми рідної мови, стають особливо

зрозумілими і приваблюють серце…»

Митрополит Варшавський Юрій (Ярошевський)

часопис «Шлях», м.Луцьк, вересень 1937 року

Нинішній рік видався щедрим на ювілеї для ратнівчан, серед яких: 825 років від першої згадки про поселення Ратне і 450 років від заснування православної парафії в Ратному.

12 липня, у День пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла, у селі Козовата Самарівської сільської ради було звершене освячення придорожного хреста.

Ця стаття Сергія Кудринського базована на його листі, який він написав до Президента України, Петра Порошенка в червні 2014 р.

Цей матеріал свого двоюрідного брата Сергія Кудринського передала до редакції нашої газети Нонна Михайлівна Сукманська. І вона, і Сергій Федорович – онуки, правнуки і праправнуки колишніх настоятелів ратнів-ської Різдво-Богородичної церкви Сергія Кудринського, Володимира Дмоховського і Максиміліана Дмоховського. У 1949 році дворічний Сергійко разом з батьками Федором Сергійовичем і Марією Львівною емігрували до Австралії. У цій далекій від України державі українці організували церковне і громадське життя поселенців – своїх земляків. Федір Сергійович був диригентом церковного хору, а Марія Львівна співала в цьому хорі.
У пропонованій статті, яка була опублікована у травні 2014 року в українській газеті «Вільна думка», що виходить в Австралії, Сергій Кудринський висловив свої думки з приводу подій в Україні. Гадаємо, вона за-цікавить читачів «Ратнівщини», адже це – позиція людини-патріота, котра, проживши все життя далеко від рідного краю, не забула української мови і ні на мить не переставала любити рідну Україну.

Минулої неділі, 14 червня, двері храму Преподобного Агапіта Печерського відкрилися для всіх, хто хотів розділити радість престольного свята з настоятелем і прихожанами цієї церкви. Люду зійшлося стільки, що у просторому приміщенні ніде було, як кажуть у народі, і яблуку впасти. Малі й старі прийшли на свято. На вечірньому богослужінні у суботу було шість священнослужителів, а на літургію приїхало аж дев’ять, попри те, що це була неділя, і кожен священик мав служити у своєму храмі.